28 жовтня – 70-та річниця визволення України від фашистських загарбників
28 жовтня Україна відзначає одну з найбільш значущих дат в своїй історії - День визволення від фашистських загарбників. Вперше ця дата в державному календарі свят з'явилася в 2009 році.
Друга світова війна принесла з собою таку безліч трагедій, віроломства і зруйнованих доль, що до цих пір все людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися практично всіх на нашій спільній землі.
Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР.
Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р.
Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків.
Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня".Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943р.
За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:
- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);
- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.);
- Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);
- Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.); - Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 рр.);
- Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);
- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 р. звільнено Львів;
- Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);
28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбників.
Це була перемога зі сльозами на очах. Це були сльози радості і одночасно сльози горя. Це не можна описати простими словами. Не можна висловити те, що відчували наші батьки і діди, матері і бабусі, на очах яких відбувався весь жах однієї з найкривавіших воєн на нашій планеті. Не можна висловити, але ми і не маємо права забути те, що розповідали нам свідки, які так чи інакше брали участь в цьому. Інакше це може повторитися. І ми говоримо: «Ніхто не забутий!», «Ніщо не забуто!». Будемо пам'ятати і навчимо своїх нащадків!
1.http://histua.com/istoriya-ukraini/novitnij-chas/vizvolennya-ukraini-vid-nacistskih-zagarbnikiv
3. http://calendar.org.ua/uk/holidays/s/242-день-визволення-україни-від-фашистських-загарбників/
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/День_визволення_України_від_фашистських_загарбників
З метою закріпити й увіковічити історичну пам’ять написано і пишуться маса книг, документальна і художня література. Відзнято безліч відеоматеріалу. Все це доступно, лише уходять справжні свідки тих давніх подій, які назавжди змінили світ.
Запрошуємо вас в Наукову бібліотеку на абонемент художньої літератури (вул. Артема,44) ознайомитися з творчістю українських, радянських письменників і поетів, присвяченою визволенню України від фашистських загарбників.
ВІРШІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ, НАПИСАНІ В РОКИ
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
Я знову плачу мимоволі…
Чому?.. Та хто б не плакать міг.
Ось люди, вирвані з неволі,
Ідуть по вулицях вузьких…
«Бабуся!.. Як вони терзали
Тебе… все клацав їх курок…»
Вона ж як з ночі проказала:
«І не питай мене, синок…»
Махнула зсохлою рукою
Й пішла… а серце – йок та йок…
«Дівчино мила, що з тобою?
Де васильковий твій вінок?
Дівчино, де твоє намисто?
Хто розгубив його між трав?..»
«Моє намисто у фашиста,
Вінок мій німець розтоптав…»
І очі зблиснули… З металу
Ті очі сині, як мечі…
«Я на городі зарубала
Його сокирою вночі…»
Пливуть, летять думки печальні,
Страшним усе здається сном…
Біля військової їдальні,
Як тіні, діти під вікном.
В руках у них відерця з жерсті…
Я чую сьози на щоці…
Це з вами, о мої обдерті,
Обідом діляться бійці…
Ще попливуть потоки крові,
Все далі будем ми іти,
Щоб повне люті і любові
До щастя серце донести.
1943 р. Володимир Сосюра
ТАНКІСТ
Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець – одне вугілля –
Біля танка свого лежить.
Руку підняв до неба,
Крик занімів на вустах.
Бо жити йому ще треба
В незайманих десь містах.
Ще б чути довкола себе
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.
І руки його обгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяють білі
На спаленій масці лиця!
Бо то ж недомріяна мрія,
То ж вірність його комусь –
Напис на танку біліє:
«Жди – я вернусь!»
1945 р. Олесь Гончар
НЕ ЗАБУТЬ МЕНІ
Я бачив хлопчика із спаленої хати.
Серед каміння, попелу й сміття
Так тихо-тихо плакало дитя
І звало маму… Та не чула мати,
Не озивалася…З дочкою на руках
Її спалили німці на тих днях
У рідній хаті… А воно, мале,
Втекло до лісу і тепер одне
(Бо рік тому фашисти вбили тата)
Зосталося на світі горювати.
Я сів тоді, на руки взяв дитину.
Мале дрижало з холоду. Його
Прикрив шинеллю я і від пайка свого
Відрізав хліба. «Сину, милий сину!» -
Стривожено твердив я раз у раз.
Пройшла година. Вже в дорогу час.
В шинель вгорнувши, я поніс малого
В село, що мріяло за першим перелогом.
І чув: по-польському казало щось хлоп’я те,
А я хоч слів тих добре і не знав,
Бажання помсти ворогам читав
В його заплаканих дитячих оченятах…
1945 р. Грицько Бойко
ВІРШІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ ПРО ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ ВІЙНУ
ТРИНАДЦЯТЬ
Було нас тринадцять,
Як кажуть, чортова дюжина.
І всім по дев’ятнадцять.
Веселі були,
Не байдужі.
Були молоді, безвусі,
Свати ще нас не хвалили.
Були чорняві,
Були русяві,
З України,
З Росії
І Білорусі.
Були в нас багнети куті,
Та ще стежки не забуті,
Що бігли в зелене минуле, -
Оце й усе,
Що ви про нас чули.
А про подвиг вже потім,
Що встане поруч з нами
І навічно
Вкарбується в книзі ротній
З нашими іменами.
А було нам по дев’ятнадцять,
І було нас всього тринадцять,
А танків ворожих –
Тричі по двадцять…
Кирило Курашкевич
Лебеді не падали – летіли.
В лебедів стріляли чужаки.
Лебедину хату у неділю
Обняли вогненні язики –
І вона знялася в синє небо,
Роздобувши крила з-під землі.
В чорній хмарі,
Що пливла над степом,
Жебоніли жайвори малі.
Я цього ніколи не забуду,
Як гармати гримали чужі,
Як змішались лебеді і люди
На вогненнім чорнім рубежі.
Видяться мені іще й понині
Пригорілі в полі колоски,
І село злітає лебедино,
Попелом спадає на піски.
Як людей вивозили за грати,
Як фашистська лютувала злість,
Розкажу я синові-солдату,
Хай колись онукам розповість.
Андрій М’ястківський
СОЛДАТ
Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости…
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війні,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од наруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він піднявся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
Отих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.
Олексій Довгий
