Ім’я Василя Барки, його літературна творчість, яка може бути гордістю будь-якої із світових культур, прийшли в Україну тільки після проголошення її незалежності. Поет, філософ, самітник, він виділяється серед найталановитіших українських письменників на еміграції. Подібно до Сковороди, Гоголя, Шевченка, він не залишить по собі спадщини, крім рукописів...
Василь Барка (справжнє прізвище – Очерет Василь Костянтинович; ін. псевд. – Іван Вершина) – талановитий поет, публіцист, прозаїк, есеїст, літературознавець українського зарубіжжя, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2017 р., посмертно).
Народився у селі Солониця біля міста Лубни на Полтавщині 16 липня 1908 року. Навчався в духовному училищі в Лубнах, у трудовій школі. Після закінчення семирічки – у Лубенському педагогічному технікумі. З 1927 року Василь Барка після закінчення технікуму вчителював на Донбасі. Через конфлікт із партійними чиновниками переїхав у Краснодар, де вступив до місцевого педагогічного інституту на філологічний факультет.
Його творча спадщина – це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів та літературної критики. Літературна стежка Василя Барки розпочалася з поезії. 1930 року з’явилася збірка поезій «Шляхи», 1932 року – збірка «Цехи». Продовжуючи навчання, вступив до аспірантури на українське відділення, але змушений був перевестися до відділу історії середньовічних західноєвропейських літератур Московського педагогічного інституту. Одночасно з навчанням в аспірантурі працював в Краснодарському художньому музеї науковим співробітником, вивчав європейський живопис, викладав в інституті. 13 березня 1940 року в Москві захистив кандидатську дисертацію на тему: «Божественна комедія» Данте: (Політична теорія, гуманізм, риси стилю)».
У 1941 році пішов на фронт добровольцем, у 1942 році був важко поранений, опинився в окупації. Одужавши, працював коректором у газеті «Кубань». 1943 року як «остарбайтера» вивезли до Німеччини. Після закінчення війни перебував у таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі, залишився в еміграції. Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 році. 1946 року в Німеччині вийшла збірка віршів Василя Барки «Апостоли», а у 1947 році з’явилася збірка «Білий світ». Через деякий час письменник отримав запрошення від членів ОУН в Америку. 1950 року за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до США. Там довелося працювати прибиральником, кочегаром, виконувати найчорнішу роботу. Але навіть у найважчі часи Василь Барка продовжував працювати над історією української літератури. Свої погляди на мистецтво, літературу і життя Василь Барка висловив в есе «Жайворонкові джерела» (1956), «Вершник неба» (1965), «Земля садівничих» (1977) і літературознавчих працях «Уваги про поезію старовинну і сучасну» (1958), «Хліборобський Орфей, або Клярнетизм» (1961), «Правда Кобзаря» (1961), «Творчість» (1968).
У 1958-1959 роках вийшли поетичні збірки поета «Псалом голубиного поля», «Океан». Протягом 1958-1961 років Василь Костянтинович працював над романом «Жовтий князь», який опублікував у 1963 році окремою книгою в Нью-Йорку (перевиданий 1968 р.; 1981р. вийшов у перекладі на французьку, і тільки в 1991 р. з’явився в Україні). Роман «Жовтий князь» відомий в багатьох країнах світу. Письменник сам пережив голод, тому всенародна трагедія 1932-1933 років правдиво відтворена на сторінках роману. Матеріалом для твору послужили спогади очевидців і власні враження письменника.
1968 року вийшла поетична збірка «Лірник» (відповідно до естетичних традицій «нью-йоркської школи»). Над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці) письменник працював протягом 1969-1988 років. У цей час вийшли: епічна поема «Судний степ», 2 і 3 томи поезій «Океан», поетична збірка «Свідок для сонця шестикрилих» (1981), драматична поема в двох томах «Кавказ» (1993). Ці твори Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку.
Для зрілого періоду творчості Василя Барки характерне оригінальне використання засобів фольклорної поетики в поєднанні з принципами барокової символіки, цілісність художніх композицій, перейнятих просвітленою християнською містикою, й оприсутненням Бога в колі дарованого людині світу.
Василь Костянтинович Барка є лауреатом Міжнародної премії Фундації Антоновичів (США).
Закінчив свій життєвий шлях Василь Барка на самоті та в нужді, виснажений паралічем. Помер видатний український письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.
Його літературна спадщина, крім рукописів, які зберігаються в Нью-Йорку, це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів, літературної критики. Його романи видавало відоме французьке видавництво «Галлімар». Його твори повільно повертаються в Україну – йдуть без спонсорів, без популяризаторів.
Пропонуємо ознайомитися з літературою на дану тематику, яку ви можете отримати, звернувшись до Наукової бібліотеки:
- Барка, В. Поезія. Жовтий князь. Повість [Текст] / В. Барка. - Київ : Наук. думка, 1999. - 304 с.
- Барка, В. Поезія."Жовтий князь" [Текст] : повість / Василь Барка. - Київ : Наук. думка, 2003. - 304 с.
- Барка, В. Жовтий Князь [Текст] : док. роман. Т. 1-2 / В. Барка ; Укр. Вільна Акад. Наук у США. - Харків : Майдан, 2008. - 772 с.
