«Нашим нащадкам доведеться оцінити Вашу щиру працю народною поговіркою: «Родюча, як земля, а робоча – як бджола» Панас Мирний
Берегиня української нації,українська письменниця, драматург, публіцистка, громадська і культурна діячка, перекладачка, етнографиня, членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук (1925) Олена Пчілка (псевдонім Ольги Петрівни Косач) народилася 17 липня 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила Київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року в сім’ї Косачів народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка.
Протягом усього життя вона наполегливо, безкомпромісно боролася за майбутнє національної культури, за право говорити, писати й друкувати книжки рідною мовою.
Свій творчий шлях Олена Петрівна розпочала з перекладів поетичних творів О. Пушкіна і М. Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, а в 1881 році вийшла збірка перекладів творів Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членкинею-кореспонденткою якої була з 1925 року.
До кращих творів Олени Пчілки належать: «Товаришки» (1887), «Світло добра і любові» (1888), «Соловйовий спів» (1889), «За правдою» (1889), «Артишоки» (1907), «Півтора оселедця» (1908), п’єса «Сужена не огужена» (1881), п’єса «Світова річ" (1908) та ін.
Своїм громадським обов'язком Олена Пчілка вважала просвітительсько-виховну роботу. Багато енергії і таланту віддала справі виховання й освіти українських дітей. Думаючи про наступні покоління українців, вона написала й видала багато віршів, п’єс, казок, розповідей для дітей: «Весняний ранок Тарасовий» (1914), «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920), «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921), «Кобзареві діти» та ін.
Олені Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги Олени Пчілки в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», І-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930).
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.
Такою багатогранною була вся творча діяльність цієї визначної, дивовижної жінки. Вона залишилася вірною своєму життєвому та творчому кредо до кінця життя:
Бажання ясне − мислити, творити,
Живиться силою думок цілющих
І правду й боротьбу благословити!
Олена Пчілка
