80 років тому ‒ 29-30 вересня 1941року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру розпочалися масові розстріли мирного єврейського населення міста – за два дні 29 та 30 вересня 1941 року, за офіційними історичними свідченнями, там розстріляли майже 34 тисячі євреїв. До 1943 року Бабин Яр став місцем розстрілу до 200 000 чоловік. Це були не лише жителі Києва, а і біженці з окупованих українських регіонів, що прибули до міста у надії на порятунок.
Бабин Яр – одне з всесвітньовідомих місць трагедій, яке стало символом Голокосту, урочище на північно-західній околиці Києва, яке було обране німецьким командуванням через наявність там ровів і ярів. Це полегшувало завдання катам: їм не довелося рити глибокі могили для тисяч трупів. Крім того, місце було досить віддалене від центру міста: там легко було сховатися від допитливих, та й пострілів було не чутно.
Це був не просто розстріл. Це був конвеєр. Людей, які кричали від жаху, вбивали пострілами в потилицю упродовж декількох годин поспіль. Тільки за перший день було розстріляно понад 20 тисяч людей. Одна група німців відповідала безпосередньо за розстріл, інша ‒ складала трупи, третя ‒ сортувала цінні речі, четверта ‒ стерегла тих, хто чекав своєї «черги»...
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.
У 60-х роках Бабин Яр був за рішенням радянського керівництва засипаний, пізніше там був розбитий парк, споруджені житловий масив і телецентр, а привселюдно згадувати про трагедію було небажано. Попри це, наприкінці вересня 1966 року, кияни без дозволу влади зібралися у Бабиному Яру, щоб вшанувати пам’ять загиблих євреїв. Тим вони започаткували традицію відзначення роковин трагедії Бабиного Яру.
Врешті громадська активність змусила владу у 1976 році поставити монумент із невиразним написом «Пам’ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими окупантами в Бабиному Яру». Тривалий час цей пам’ятник лишався єдиним монументальним втіленням трагедії Бабиного Яру. Лише в 1991 році, майже одночасно з розпадом СРСР, тут з’явилася бронзова менора – іудейський семисвічник. Питання створення історико-меморіального заповідника на території Бабиного Яру піднімалося неодноразово протягом довгого часу. З метою вшанування жертв війни і політичних репресій 1 березня 2007 року було створено Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр.
Трагедії Бабиного яру присвячено багато книг і знято кілька фільмів, в першу чергу ‒ фільм «Нескорені» (1945), знятий Марком Донським відразу після війни. Це також радянська драма Леоніда Горовець «Дамський кравець» (1990), українська драма «Бабин Яр» (2002), драма Джеффа Кенью «Бабин Яр» (2003), документальний фільм Сергія Буковського «Назви своє ім'я» (2006).
Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні та є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.
Наукова бібліотека пропонує переглянути віртуальну виставку «Трагедія Бабиного Яру: біль і пам’ять»
Для пошуку видань з цієї тематики радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
