5 серпня - народився Борис Дмитрович Антоненко-Давидович

«Він любив Україну в роки суцільної руїни, і тоді, коли українців змушували забувати все українське, він бив на сполох і наперекір усьому лишався незламним».
А. Дімаров.

З багатьох причин ім’я талановитого письменника з незвичайно широким діапазоном творчих інтересів, із розмаїтою мистецькою палітрою сучасному читачеві, особливо молодому, донедавна, напевно, мало що могло сказати. Звідки йому можна було дізнатися про майстра слова, більшість творів якого не видавалися протягом кількох десятиліть, а саме ім’я Бориса Антоненка-Давидовича піддавалося анафемі з негласною, але суворою забороною згадувати? І це про видатного письменника, романіста і повістяра, новеліста і репортера, нарисовця і публіциста, критика й перекладача, майстра психологічної прози, одного з кращих знавців рідної мови, справжнього чарівника слова, автора понад двох десятків оригінальних книжок.

Борис Антоненко-Давидович (літературні псевдоніми Богдан Вірний і Б. Антонович) народився 5 серпня 1899 року в передмісті міста Ромни – Засуллі (тепер Сумської обл.) в родині машиніста-залізничника Дмитра Олександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської ("Антоненко-Давидович" одночасно є псевдонімом і прізвищем його прадідів – реєстрових козаків Антоненків). Закінчивши 1917 році Охтирську гімназію, майбутній письменник вступає на природничий відділ Харківського університету, але невдовзі переводиться на історико-філологічний факультет Київського університету. Через матеріальні нестатки та безперервну зміну влади офіційно він так і не здобув вищої освіти, і йому довелося опановувати науку самотужки "в бібліотеках та з великої книги життя". 1920-1921 роках ще зовсім юному Б. Антоненку-Давидовичу випало завідувати Охтирською повітовою наросвітою. В цей час, як свідчать його спогади, він "майже не бував у своєму "комісарському" кабінеті й більше крутився по школах, дитбудинках і садках, терся між селянами й ходив з рушницею в загоні ЧОНу проти Махна та місцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й проводив вибори до Рад". Проте поступово стан ейфорії змінювався глибокими роздумами над особистими спостереженнями, пережитим і побаченим.

Не прийнявши НЕПу й не погоджуючись із практикою розв'язання національного питання, восени 1921 року письменник виходить із КП(б)У і вступає до УКП. Восени 1923 року, переконавшись у марній діяльності цієї партії та не бажаючи "помножувати дяківський хор у московській церкві з філіалом в Україні", виходить з лав УКП й зосереджується на літературній діяльності. Якийсь час він був редактором (на посту секретаря редакції) найбільш популярного тоді ілюстрованого журналу "Глобус".

Масові арешти творчої інтелігенції, сфальсифікований процес над СВУ, самогубство М. Хвильового та М. Скрипника глибоко вразили Б. Антоненка-Давидовича й були сприйняті ним як свідомий і цілеспрямований наступ на українську літературу й культуру.

Коли 1 грудня 1934 року в Смольному було вбито С. М. Кірова, у «вождя народів» Й. Сталіна з'явився привід для переходу в рішучий наступ проти інакомислячих та "ідейно ущербних": наступного дня в газетах опубліковано постанову про терористів-контрреволюціонерів, а за кілька днів по тому з наказу Сталіна і Єжова на вулиці міст та сіл країни було виведено наелектризовані юрмища з транспарантами спрямованими проти міфічних «ворогів народу», «шкідників», «терористів» та «агентів міжнародного імперіалізму» з рішучим закликом: «На смерть Кірова вдаримо нещадним ударом по недобитках класового ворога!» Почалися жорстокі репресії. Вже 5 грудня 1934 року заарештовано Є. Плужника. 17 грудня як «ворогів народу» і «терористів» було розстріляно друзів Антоненка-Давидовича – Г. Косинку, Д. Фальківського, К. Буревія, О. Влизька… Цунамі терору докотилося й до Казахстану.

2 січня 1935 року Бориса Антоненка-Давидовича заарештовано й під конвоєм відправлено до Києва. На допитах письменник тримався мужньо. Антоненко-Давидович писав, що: «Література наша – це не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї». Це не порожні слова. Це ідейно-творче кредо письменника. Він ішов з ним завжди крізь усе своє довге, тяжке і трагедійне життя. Після всіх своїх смертельних пригод у сталінських концтаборах (10 років), Борис Дмитрович у своєму автобіографічному нарисі (1967) писав: «Я не замислювався і не замислююся над питанням про своє місце в українській літературі: це справа критиків, літературознавців і читачів. За всіх часів і обставин мене бентежило і бентежить тільки одне: писати так, щоб у якійсь мірі мати підставу сказати своїй музі Шевченковими словами:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли: у нас нема

Зерна неправди за собою.

Бо в цьому, незалежно від діапазону й калібру письменницького хисту, є найбільша моральна і творча втіха кожного митця».

Кращі твори письменника ‒ це яскраві зразки реалістичної прози.

Помер Борис Дмитрович Антоненко-Давидович 9 травня 1984 року.

Пропонуємо ознайомитися з творами Бориса Антоненка-Давидовича, які є у фондах Наукової бібліотеки:

  • Антоненко-Давидович, Б. Д. Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки : Повісті, новели, оповідання / Б. Д. Антоненко-Давидович. - Київ : Рад. письменник, 1989. - 559 с.
  • Антоненко-Давидович, Б. Д. На довгій ниві [Текст] : вибрані твори / Б. Д. Антоненко-Давидович ; . - Київ : Дніпро, 1967. - 455 с.
  • Антоненко-Давидович, Б. Д. Як ми говоримо [Текст] / Б. Д. Антоненко-Давидович ; уклад. Я. Б. Тимошенко ; за ред. І. О. Варченка. - Київ : [б. и.], 1991. - Либідь. - 253 с.

Для допомоги зверніться до інструкції Пошук в каталозі бібліотеки

Для допомоги зверніться до інструкції Пошук в в репозитарії ХНТУСГ

Як користуватися електронними ресурсами
НБ ХНТУСГ

Як користуватися електронними ресурсами НБ ХНТУСГ

Контакти

Адреса для листування
Наукова бібліотека ХНТУСГ
пр.Московський 45
Харків, 61001
Телефон
E-mail:

Новини бібліотеки

13 вересня - День пам’яті жертв фашизму

2020-09-13

Це День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в Другій світовій війні: мільйонів солдатів та ще більше – мирних жителів, які загинули внаслідок бомбардувань, у концтаборах, від хвороб та від голоду, який відзначається щорічно у другу неділю вересня.

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені П.Василенка