по екрану

   Життя – це танець, танець – це життя

 До 110-річчя від дня народження Павла Павловича Вірського

 

images.jpg

 

«…українці народжуються з танцем у крові»

                                                                                              П. Вірський

«П. Вірський не замикається в межі фольклору у вузькому розумінні слова. Багаті українські традиції для нього - це тільки основа, від якої починається злет балетмейстерської творчості, який відкриває нам чудесний світ, гармонійний і досі невідомий, - це вищий ступінь досконалості в мистецтві»

                                          Газета «Midi Libre»(Франція), 27.02 1964 

 

 

Павло Павлович Вірський — видатний україн­ський хореограф, режисер-постановник, реформатор українського сценіч­ного танцю, творець (1937) і багаторічний керівник Державного Академічного ансамблю народного тан­цю України (із 1977 — імені П.Вірського).

Павло Вірський заснував не лише унікальний танцювальний колектив, а й уславив Україну високим мистецтвом на всіх континентах.

Павло Павлович Вірський народився 25 лютого 1905 року в Одесі – місті з багатою культурною спадщиною,в т.ч. знаменитим найдавнішим оперним театром України і заснованою в 1910-х р.р.уславленою балетною трупою. З 1923 р. під керівництвом балетмей­стера Роберта Баланотті один за одним ішли найкращі класичні балети: «Лебедине озеро», «Горбоконик», «Копелія», «Корсар»...Тож нічого дивного в тому, що, коли хлопчик потрапив на виставу, він був вражений і захоплений цим чарівним світом танцю, світом, з яким назавжди пов’язав своє життя.

Павло Вірський навчався в Одеському музично-драматичному учи­лищі, де хореографічне відділення очолював Валентин Пресняков (танцівник Маріїнського театру в Петербурзі, учасник Російських сезонів у Парижі, пропагандист ритмічної гімнастики Далькроза і "вільної пластики" Айседори Дункан).У 1923 році юнак уже був зарахований артистом балету і танцював як у спектаклях Роберта Баланотті, так і в новаторській постановці «Йосифа Прекрасного», поставленого в Одесі знаменитим російським хореогра­фом Касьяном Голейзовським. Голейзовський, учень Михайла Фокіна, у той період закликав «здати до архіву стару классику» і невпинно шукав но­вих для хореографії форм. Одеський театр став першою експерименталь­ною хореографічною лабораторією в Україні. «Одеса — балетний Голлі­вуд, сучасна фабрика нового танцю! Саме звідси повинен поширитися всією Україною новий балет!» — проголошувало місцеве видання «Театр, клуб, кіно» у 1927 році.

У такій атмосфері починався творчий шлях Павла Вірського. Спілку­вання з Касьяном Голейзовським пробудило в молодому танцівникові інтерес до вивчення хореографічного фольклору, утвердило у ньому віру в безмежні виражальні можливості хореографії, у раціональність творчого пошуку.

 Касьян Голейзовський      Асаф Мессерер  

Закінчивши в 1927 році навчання в Одесі, він потім рік (1927—28) ста­жувався в Московському театральному технікумі у знаменитого Асафа Мессерера (рідного дядька Майї Плісецької). Знову педагогом Вір­ського став талановитий танцівник з  віртуозною  технікоюта акторською майстер­ністю. До репертуару Мессерера входили романтичні, лірико-комедійні, героїчні, характерні і гротескові партії класичних балетів. Водночас він прославився, як виконавець хореографічних мініатюр, зокрема і власних постановок.

Працювати Вірський поїхав додому — в Одеський оперний театр. Пер­ші роки його самостійного творчого життя були типовими для кожного танцівника — щоденна багатогодинна робота біля балетного станка, нові, переважно характерні, партії в класичних балетах.

Проте Вірський майже відразу починає займатися і постановочною роботою. У співдружності з випускником Одеського музично-драматичного училища Миколою Болотовим в 1928 році показує оригінальну, самобутню за сценічним рішен­ням постановку балету Р.Глієра "Червоний мак" а в 1929 році вони ставлять "Есмеральду" Ц.Пуни.

Павло Вірський і Микола Болотов органічно доповнюва­ли один одного: якщо Болотов схилявся до режисури й оригінальних пантомімічних мізансцен, то Вірський мислив яскравими танцювальни­ми образами, легко створював цікаві танки, мав тонке відчуття сучасних пластичних інтонацій. У їхніх балетах ("Лебедине озеро", "Корсар", "Дон Кіхот" і названих вище) гармонійно сполучали­ся танок і пантоміма, в єдине ціле зливалися елементи класичної і на­родної хореографії.

У 1931—33 роках Павло Вірський і Микола Болотов — балетмейстери Одесько­го оперного театру. У 1933—34-му очолюють трупу Харківського театру опери і балету, де ставлять "Раймонду" й "Есмеральду". У 1934—35 роках вони ж керують балетною трупою в Дніпропетровську, де вперше ставлять блискучий комедійний балет за сюжетом "Декамерона" — "Міщанин із Тоскани" (муз. В.Нахабіна) — мабуть, найцікавіший балетний спектакль 30—40-х років в Україні, що пройшов майже на всіх балетних сценах рес­публіки. 

Микола Болотов   Стара будівля Харкіського оперного театру      Василь Верховинець

На той час український сценічний танець існував лише у вигляді вставних номерів у спектаклях українського музично-драматичного театру й одиничних ук­раїнських опер. Але існувала вже, хоча і невеличка за обсягом, проте фундаментальна праця Василя Верховинця «Теорія українського народного тан­цю». Як постановник, В.Верховинець прагнув відтворити на сцені ли­ше етнографічно точну копію народного танцю, що не завжди відповідало загалом спектаклю і музичному матеріалу — коли мова йшла про оперу.

Першим кроком Павла Вірського на новому шляху була постановка в Одесі (наприкінці 20-х рр.) танців в опері М.Лисенка «Тарас Бульба». Сповнений емоційного натхнення і могутньої сили «Козачок»— яскрава театралізація народного танцю, збагаченого віртуозною технікою з видоз­міненими акробатичними трюками, — був першим протиставленням без­посередньому перенесенню на сцену фольклорно-танцювальних зразків у їх споконвічному вигляді.

Запропонований П.Вірським розвиток національної танцювальної лексики на грунті класичного балету відразу зустрів визнання серед тан­цівників і хореографів. Наступним етапом була Декада української літератури і мистецтва в Москві, для якої Павло Вірський і Микола Болотов поставили танці в опері С.Гулака-Артемовского «Запорожець за Дунаєм», опублікувавши у програмці спеціальне історико-теоретичне обгрунтування цієї постановки. Газета «Правда» (від 13 березня 1936 р.) писала: «Треба прямо сказати, шо тан­ці — найкраще, що було показано у спектаклі. Гопак у четвертому акті «поставив на ноги» буквально весь театр!». Злітаючі високо в повітря танцюристи з шаблями наголо в руках, запаморочливі обертання, май­стерне фехтування в танці, стрімкі стрибки і різноманітні присядки, ви­конані до того ж зі збереженням технічних канонів класичної хореографії (витягнутий підйом, чіткі позиції рук і ніг тощо), вразили не тільки зви­чайну московську публіку, а й самого Костянтина Сергійовича Станіславського (згадаймо його легендарну фразу «Не вірю!»), який був від гастролей киян у величезному за­хваті. 

virskiy0-0.jpg

Навесні 1937 р. Павло Вірський і Микола Болотов очолюють створений Державний ансамбль народного тан­цю України. У першій же програмі вони пропонують яскраву театралізацію фольклорних танців, сміливо зба­гачують традиційну лексику українського танцю елементами класичної хореографії. Звертаючись до історії народу і його сучасності, створюють колоритні сюжетні картини — своєрідні українські балети-мініатюри, та­кі як "Українська сюїта", "Запорожці" та інші.

Водночас ансамбль стає фольклорно-етнографічною лабораторією, що займається пошуком, фік­суванням і переосмисленням скарбів народного танцю і народної танцю­вальної музики.

 

У1939 р. Павла Вірського  призначають балетмейстером Ансамблю піс­ні і танцю Київського військового округу; з 1943 по 1955 рік він працював у Державному ансамблі пісні і танцю Радянської армії ім. О.В.Александрова в Москві.

У 1955 році Павло Вірський повертається в Київ і очолює ансамбль танцю УРСР. Саме в стихії українського танцю повною мірою проявився унікальний талант Вірського-хореографа. Найрізноманітніші концертні програми ансамблю, які створив видатний майстер українського танцю, здобуваючи бурхливе схвалення у глядача багатьох країн світу, демонстрували дивовижну чарівність українського танцю, розкривали його невичерпні скарби. Вірський першим розпочав успішно і послідовно розв'язувати проблему відродження справді українського танцю. Глибока обізнаність із життям свого народу, розуміння національного хореографічного та музичного фольклору засвідчують, що український ансамбль - це «справжня енциклопедія народного танцю, енциклопедія найунікальніша, де зібрано й любовно збережено винятково цінні скарби -зразки народної хореографії» - писав В.Бибику своїй статті «Обаяние подлинного искусства» у 1968 р.
За роки роботи в Ансамблі народного танцю України Павло Павлович Вірський поставив близько ста окремих номерів. Причому, якщо його колега, знаменитий керівник московського Ансамблю народного танцю СРСР Ігор Мойсеєв прославився тим, що «колекціонував» танці всієї кра­їни й усього світу, то Павло Вірський інтерпретував тільки український фольклор і тільки на його основі створював і масові яскраві хореографіч­ні полотна, і проникливі ліричні, героїчні або гумористичні танцювальні мініатюри. Майже піввіку не сходять зі сцени іскрометний «Повзунець», лубочні «Ляльки», до сліз щемливі «Чумацькі радощі», «Одна пара чобіт на вісім ніг» та інші. Фі­нальний «Гопак», що став візитною карткою ансамблю — півстоліття вик­ликає бурхливі овації у найбільших концертних залах планети.

 

            

Творчість Павла Вірського синтезувала досягнення декількох поко­лінь українських хореографів у сфері сценічної інтерпретації народного ганцю. Він завжди спирався на традиції. Але традиції сприймав творчо, збагачуючи їх досвідом фахового класичного танцівника і талановитого багатопланового хореографа. 

Павло Вірський помер 5 липня 1975 року, щойно відзначивши своє 70-ліття, сповнений творчих сил і планів. Лише через два роки, Ан­самбль, який ледь не з моменту створення в 1937 року називали «ансамблем Вірського», одержав право офіційно носити ім'я свого творця.

Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського – це наша справжня всесвітньо відома танцювальна гордість.

Публікуючи відгуки на концерти ансамблю газети різних країн світу одностайно писали про майстерність «трупи П. Вірського», яка, на їхню думку, «не має собі рівних», є «вищим ступенем досконалості в мистецтві».  

Артисти ансамблю «створюють враження, що за цією легкістю немає важкої праці. Це найкращий у мистецтві результат, до якого може прагнути артист» – писала канадська газета «Торонто Дейлі Стар».


Ці українські танці мають одну особливість - доходити до серця всіх тих, хто їх дивиться... Україна танцює і ніби несе нам чистоту і радість світла» - так у захваті писала бельгійська газета “Драпо руж” у 1969 році.

За матеріалами сайтів:

http://calendar.interesniy.kiev.ua/Event.aspx?id=497

http://vuzlib.com/content/view/1557/62/

http://100v.com.ua/uk/Pavlo-Virskiy-person

http://virsky.kiev.ua/virskiy.html

http://ukrlibrary.com.ua/books/5/1/4/virsky.html

https://sites.google.com/site/artistibalet/home/vidomi-baletmejstri<

https://www.youtube.com/watch?v=0B7Qes-cgWg#t=82

 

 

Матеріал підготувала Перевозник Т.В.

 

Ключові слова: українська культура, українська хореографія, українські народні танці, Павло Вірський; Украинская культура, украинская хореография, украинские народные танцы, Павел Вирский; Ukrainian culture, Ukrainian choreography, Ukrainian folk dances, Paul Virsky.

 

nbsp; shy;ням постановку балету Р.Глієра

   Життя – це танець, танець – це життя

 До 110-річчя від дня народження Павла Павловича Вірського

 

images.jpg

 

«…українці народжуються з танцем у крові»

                                                                                              П. Вірський

«П. Вірський не замикається в межі фольклору у вузькому розумінні слова. Багаті українські традиції для нього - це тільки основа, від якої починається злет балетмейстерської творчості, який відкриває нам чудесний світ, гармонійний і досі невідомий, - це вищий ступінь досконалості в мистецтві»

                                          Газета «Midi Libre»(Франція), 27.02 1964 

 

 

Павло Павлович Вірський — видатний україн­ський хореограф, режисер-постановник, реформатор українського сценіч­ного танцю, творець (1937) і багаторічний керівник Державного Академічного ансамблю народного тан­цю України (із 1977 — імені П.Вірського).

Павло Вірський заснував не лише унікальний танцювальний колектив, а й уславив Україну високим мистецтвом на всіх континентах.

Павло Павлович Вірський народився 25 лютого 1905 року в Одесі – місті з багатою культурною спадщиною,в т.ч. знаменитим найдавнішим оперним театром України і заснованою в 1910-х р.р.уславленою балетною трупою. З 1923 р. під керівництвом балетмей­стера Роберта Баланотті один за одним ішли найкращі класичні балети: «Лебедине озеро», «Горбоконик», «Копелія», «Корсар»...Тож нічого дивного в тому, що, коли хлопчик потрапив на виставу, він був вражений і захоплений цим чарівним світом танцю, світом, з яким назавжди пов’язав своє життя.

Павло Вірський навчався в Одеському музично-драматичному учи­лищі, де хореографічне відділення очолював Валентин Пресняков (танцівник Маріїнського театру в Петербурзі, учасник Російських сезонів у Парижі, пропагандист ритмічної гімнастики Далькроза і "вільної пластики" Айседори Дункан).У 1923 році юнак уже був зарахований артистом балету і танцював як у спектаклях Роберта Баланотті, так і в новаторській постановці «Йосифа Прекрасного», поставленого в Одесі знаменитим російським хореогра­фом Касьяном Голейзовським. Голейзовський, учень Михайла Фокіна, у той період закликав «здати до архіву стару классику» і невпинно шукав но­вих для хореографії форм. Одеський театр став першою експерименталь­ною хореографічною лабораторією в Україні. «Одеса — балетний Голлі­вуд, сучасна фабрика нового танцю! Саме звідси повинен поширитися всією Україною новий балет!» — проголошувало місцеве видання «Театр, клуб, кіно» у 1927 році.

У такій атмосфері починався творчий шлях Павла Вірського. Спілку­вання з Касьяном Голейзовським пробудило в молодому танцівникові інтерес до вивчення хореографічного фольклору, утвердило у ньому віру в безмежні виражальні можливості хореографії, у раціональність творчого пошуку.

 Касьян Голейзовський      Асаф Мессерер  

Закінчивши в 1927 році навчання в Одесі, він потім рік (1927—28) ста­жувався в Московському театральному технікумі у знаменитого Асафа Мессерера (рідного дядька Майї Плісецької). Знову педагогом Вір­ського став талановитий танцівник з  віртуозною  технікоюта акторською майстер­ністю. До репертуару Мессерера входили романтичні, лірико-комедійні, героїчні, характерні і гротескові партії класичних балетів. Водночас він прославився, як виконавець хореографічних мініатюр, зокрема і власних постановок.

Працювати Вірський поїхав додому — в Одеський оперний театр. Пер­ші роки його самостійного творчого життя були типовими для кожного танцівника — щоденна багатогодинна робота біля балетного станка, нові, переважно характерні, партії в класичних балетах.

Проте Вірський майже відразу починає займатися і постановочною роботою. У співдружності з випускником Одеського музично-драматичного училища Миколою Болотовим в 1928 році показує оригінальну, самобутню за сценічним рішен­ням постановку балету Р.Глієра "Червоний мак" а в 1929 році вони ставлять "Есмеральду" Ц.Пуни.

Павло Вірський і Микола Болотов органічно доповнюва­ли один одного: якщо Болотов схилявся до режисури й оригінальних пантомімічних мізансцен, то Вірський мислив яскравими танцювальни­ми образами, легко створював цікаві танки, мав тонке відчуття сучасних пластичних інтонацій. У їхніх балетах ("Лебедине озеро", "Корсар", "Дон Кіхот" і названих вище) гармонійно сполучали­ся танок і пантоміма, в єдине ціле зливалися елементи класичної і на­родної хореографії.

У 1931—33 роках Павло Вірський і Микола Болотов — балетмейстери Одесько­го оперного театру. У 1933—34-му очолюють трупу Харківського театру опери і балету, де ставлять "Раймонду" й "Есмеральду". У 1934—35 роках вони ж керують балетною трупою в Дніпропетровську, де вперше ставлять блискучий комедійний балет за сюжетом "Декамерона" — "Міщанин із Тоскани" (муз. В.Нахабіна) — мабуть, найцікавіший балетний спектакль 30—40-х років в Україні, що пройшов майже на всіх балетних сценах рес­публіки. 

Микола Болотов   Стара будівля Харкіського оперного театру      Василь Верховинець

На той час український сценічний танець існував лише у вигляді вставних номерів у спектаклях українського музично-драматичного театру й одиничних ук­раїнських опер. Але існувала вже, хоча і невеличка за обсягом, проте фундаментальна праця Василя Верховинця «Теорія українського народного тан­цю». Як постановник, В.Верховинець прагнув відтворити на сцені ли­ше етнографічно точну копію народного танцю, що не завжди відповідало загалом спектаклю і музичному матеріалу — коли мова йшла про оперу.

Першим кроком Павла Вірського на новому шляху була постановка в Одесі (наприкінці 20-х рр.) танців в опері М.Лисенка «Тарас Бульба». Сповнений емоційного натхнення і могутньої сили «Козачок»— яскрава театралізація народного танцю, збагаченого віртуозною технікою з видоз­міненими акробатичними трюками, — був першим протиставленням без­посередньому перенесенню на сцену фольклорно-танцювальних зразків у їх споконвічному вигляді.

Запропонований П.Вірським розвиток національної танцювальної лексики на грунті класичного балету відразу зустрів визнання серед тан­цівників і хореографів. Наступним етапом була Декада української літератури і мистецтва в Москві, для якої Павло Вірський і Микола Болотов поставили танці в опері С.Гулака-Артемовского «Запорожець за Дунаєм», опублікувавши у програмці спеціальне історико-теоретичне обгрунтування цієї постановки. Газета «Правда» (від 13 березня 1936 р.) писала: «Треба прямо сказати, шо тан­ці — найкраще, що було показано у спектаклі. Гопак у четвертому акті «поставив на ноги» буквально весь театр!». Злітаючі високо в повітря танцюристи з шаблями наголо в руках, запаморочливі обертання, май­стерне фехтування в танці, стрімкі стрибки і різноманітні присядки, ви­конані до того ж зі збереженням технічних канонів класичної хореографії (витягнутий підйом, чіткі позиції рук і ніг тощо), вразили не тільки зви­чайну московську публіку, а й самого Костянтина Сергійовича Станіславського (згадаймо його легендарну фразу «Не вірю!»), який був від гастролей киян у величезному за­хваті. 

virskiy0-0.jpg

Навесні 1937 р. Павло Вірський і Микола Болотов очолюють створений Державний ансамбль народного тан­цю України. У першій же програмі вони пропонують яскраву театралізацію фольклорних танців, сміливо зба­гачують традиційну лексику українського танцю елементами класичної хореографії. Звертаючись до історії народу і його сучасності, створюють колоритні сюжетні картини — своєрідні українські балети-мініатюри, та­кі як "Українська сюїта", "Запорожці" та інші.

Водночас ансамбль стає фольклорно-етнографічною лабораторією, що займається пошуком, фік­суванням і переосмисленням скарбів народного танцю і народної танцю­вальної музики.

 

У1939 р. Павла Вірського  призначають балетмейстером Ансамблю піс­ні і танцю Київського військового округу; з 1943 по 1955 рік він працював у Державному ансамблі пісні і танцю Радянської армії ім. О.В.Александрова в Москві.

У 1955 році Павло Вірський повертається в Київ і очолює ансамбль танцю УРСР. Саме в стихії українського танцю повною мірою проявився унікальний талант Вірського-хореографа. Найрізноманітніші концертні програми ансамблю, які створив видатний майстер українського танцю, здобуваючи бурхливе схвалення у глядача багатьох країн світу, демонстрували дивовижну чарівність українського танцю, розкривали його невичерпні скарби. Вірський першим розпочав успішно і послідовно розв'язувати проблему відродження справді українського танцю. Глибока обізнаність із життям свого народу, розуміння національного хореографічного та музичного фольклору засвідчують, що український ансамбль - це «справжня енциклопедія народного танцю, енциклопедія найунікальніша, де зібрано й любовно збережено винятково цінні скарби -зразки народної хореографії» - писав В.Бибику своїй статті «Обаяние подлинного искусства» у 1968 р.
За роки роботи в Ансамблі народного танцю України Павло Павлович Вірський поставив близько ста окремих номерів. Причому, якщо його колега, знаменитий керівник московського Ансамблю народного танцю СРСР Ігор Мойсеєв прославився тим, що «колекціонував» танці всієї кра­їни й усього світу, то Павло Вірський інтерпретував тільки український фольклор і тільки на його основі створював і масові яскраві хореографіч­ні полотна, і проникливі ліричні, героїчні або гумористичні танцювальні мініатюри. Майже піввіку не сходять зі сцени іскрометний «Повзунець», лубочні «Ляльки», до сліз щемливі «Чумацькі радощі», «Одна пара чобіт на вісім ніг» та інші. Фі­нальний «Гопак», що став візитною карткою ансамблю — півстоліття вик­ликає бурхливі овації у найбільших концертних залах планети.

 

       

Творчість Павла Вірського синтезувала досягнення декількох поко­лінь українських хореографів у сфері сценічної інтерпретації народного ганцю. Він завжди спирався на традиції. Але традиції сприймав творчо, збагачуючи їх досвідом фахового класичного танцівника і талановитого багатопланового хореографа. 

Павло Вірський помер 5 липня 1975 року, щойно відзначивши своє 70-ліття, сповнений творчих сил і планів. Лише через два роки, Ан­самбль, який ледь не з моменту створення в 1937 року називали «ансамблем Вірського», одержав право офіційно носити ім'я свого творця.

Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського – це наша справжня всесвітньо відома танцювальна гордість.

Публікуючи відгуки на концерти ансамблю газети різних країн світу одностайно писали про майстерність «трупи П. Вірського», яка, на їхню думку, «не має собі рівних», є «вищим ступенем досконалості в мистецтві».  

Артисти ансамблю «створюють враження, що за цією легкістю немає важкої праці. Це найкращий у мистецтві результат, до якого може прагнути артист» – писала канадська газета «Торонто Дейлі Стар».


Ці українські танці мають одну особливість - доходити до серця всіх тих, хто їх дивиться... Україна танцює і ніби несе нам чистоту і радість світла» - так у захваті писала бельгійська газета “Драпо руж” у 1969 році.

За матеріалами сайтів:

http://calendar.interesniy.kiev.ua/Event.aspx?id=497

http://vuzlib.com/content/view/1557/62/

http://100v.com.ua/uk/Pavlo-Virskiy-person

http://virsky.kiev.ua/virskiy.html

http://ukrlibrary.com.ua/books/5/1/4/virsky.html

https://sites.google.com/site/artistibalet/home/vidomi-baletmejstri<

https://www.youtube.com/watch?v=0B7Qes-cgWg#t=82

 

 

Матеріал підготувала Перевозник Т.В.

 

Ключові слова: українська культура, українська хореографія, українські народні танці, Павло Вірський; Украинская культура, украинская хореография, украинские народные танцы, Павел Вирский; Ukrainian culture, Ukrainian choreography, Ukrainian folk dances, Paul Virsky.

 

nbsp; shy;ням постановку балету Р.Глієра

Для допомоги зверніться до інструкції Пошук в каталозі бібліотеки

Для допомоги зверніться до інструкції Пошук в в репозитарії ХНТУСГ

ВИВЧАЙ УКРАЇНСЬКУ ЛЕГКО!

Контакти

Адреса для листування
Наукова бібліотека ХНТУСГ
пр.Московський 45
Харків, 61001
Телефон
E-mail:

Новини бібліотеки

Книга тижня

2020-02-24

Основи розрахунку та конструкції деревообробного обладнання [Текст] : підручник / В. В. Шостак [та ін.] ; за ред. В. В. Шостак ; Нац. лісотехн. ун-т України. – Львів : Вид-во "Львів. політехніка", 2012. – 392 с.

Засідання Бібліотечної ради ХНТУСГ

2020-02-20

В Науковій бібліотеці 20.02.2020 р. відбулося засідання Бібліотечної ради ХНТУСГ, на якому було розглянуто питання щодо виконання «Плану видання наукових, навчальних та навчально-методичних видань навчально-науковими інститутами ХНТУСГ в 2019-2020 навчальному році».

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені П.Василенка