Симиренко Ф.

 

Федір Степанович і Платон Федорович Симиренки

 

Згідно з родинним переказом, «Симиренко»,«Семеренко», «Семиренко» – прізвисько предка-козака, яке підкреслювало його помножену на сім силу і спритність. Він  так хоробро бився із ворогами, що його прозвали Семируким  (на польський лад –  Семиренким). Дід Василя– запорожець Степан відмовився присягати імператриці, коли вона розігнала Січ. Родина того непокірного Степана потрапила у кріпацьку залежність до князя Михайла Воронцова.

Василів батько – Федір Степанович Симиренко – був на диво підприємливим чоловіком. Орендуючи панські водяні млини на річці Рось, розбагатів і викупився з кріпацтва. У 1820 році одружився з Анастасією Михайлівною Яхненко,  і з того часу бере початок підприємницька співпраця Симиренка і Яхненків. Колишні кріпаки торгували збіжжям, худобою, орендували млини, мали в Одесі шість крамниць.

У 1844 р. фірма «Брати Яхненки і Симиренко» збудувала в селі Ташлик, що на Смілянщині –  паровий цукро-рафінадний завод. Ще через кілька років між Городищем і Млієвим, на березі річки Вільшанка, виріс іще один цукрозавод. Історик Лаврентій Похилевич писав, що це підприємство було «перше за величиною і внутрішнім облаштуванням не тільки в губернії, а і в Росії». 

Цукроварство давало величезні прибутки. Мало не в кожній крамниці Москви, Нижнього Новгорода, Києва, Харкова, Кременчука, Єлизаветграда та Одеси красувалися конусоподібні головки цукру, який називали «рафінадом братів Яхненків і Симиренка».

У той же час, за свідченнями сучасників, фірма настільки дбала про соціально-культурні потреби своїх працівників, що можна казати про «український соціалізм», «народний капіталізм» середини ХІХ ст. у версії Яхненків-Симиренка. Було збудовано ціле промислове містечко; кожна родина мала окремий будинок з городом та садком; діяли безплатні школа, в якій викладали вчителі з університетською освітою, і лікарня, бібліотека, магазини та їдальня, театр, паровий млин, водогін, машинобудівний завод, який коштував власникам півмільйона, і на якому

у 1853 р. збудували перший металевий пароплав «Українець». Заводи і все містечко мали газове освітлення, яким користувалися в тодішній Росії лише декілька міст. На заводі панувала атмосфера шанобливого ставлення до робітниківта службовців. Робочий час строго регламентувався, а праця високо оплачувалася. 

Росії, подібні соціальні завоювання, умови роботи встановлені на симиренківських заводах норми службових і людських взаємин, свобода і демократизм розглядалися як виклик існуючому строю. Недарма ж Тарас Шевченко, який гостював у Млієві влітку 1859р., був у захваті від побаченого і до глибини душі зворушений саме цією стороною діяльності українських патріотів. За родинними переказами, що передавалися в сім'ї Симиренків від покоління до покоління, після огляду заводів, школи, лікарні і благоустроєного жилого містечка приголомшений побаченим

Великий Кобзар написав на дверях симиренківської оранжереї знамениті рядки:

О люди! люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки!

У голодному 1830 р. Федір Симиренко і брати Яхненки безкоштовно годували 10 тисяч селян. Щоранку біля їхніх млинів стояли довгі черги людей, які отримували борошно, щоб прогодувати свої сім’ї.

Сини Федора Симиренка – Платон і Василь – здобували освіту у Франції в Паризькій вищій політехнічній школі.

Платон Федорович за своє коротке життя (43 роки) розбудував справжню промислову імперію, в якій варили цукор, запроваджуючи парові двигуни, випускали техніку для цукрової промисловості і сільського господарства, започаткували модерне пароплавство на Дніпрі. Саме Платон Симиренко заклав у родинному Млієві сад, яким опікувався у години дозвілля. Згодом закладені ним сади і унікальний дендропарк стали дослідними лабораторіями для його сина Лева і онука Володимира. Саме тут був виведений славнозвісний сорт яблук – ренет Симиренка.

У 1857 році Платон Федорович заснував приходське училище, програма якого «значно перевищувала програму приходських училищ». У Млієві були створені недільна школа для дорослих і технічне училище.

Коштами Платона Симиренка (1100 руб.) у 1860 р. вийшло останнє прижиттєве видання «Кобзаря». «Кобзар» розповсюджувався безкоштовно серед селян, робітників та службовців цукрозаводів Київської губернії.

Різнобічно обдарований, надзвичайно талановитий і працьовитий, Платон Симиренко завжди лишався самим собою, зумів не відірватися від простолюддя і вільно почувався у найшанованішому товаристві.

Докладніше про родину Симиренків можна дізнатися в книзі Юрія Івановича Ковтуна «Сузір’я Симиренків», яка є в наявності у Науковій

бібліотеці.

      

Сторінками книги «Сузір’я Симиренків».

 

Матеріал підготувала Т.В. Перевозник 

 

Ключові слова: Українська культура, меценатство, українські меценати, українське книговидання, родина Симиренків, Василь Симиренко; Украинская культура, меценатство, украинские меценаты, украинское книгоиздание, семья Симиренко, Василий Симиренко;Ukrainian culture and patronage, Ukrainian patrons Ukrainian book publishing, family Symyrenko, Basil Symyrenko

 

Для допомоги зверніться до інструкції Пошук в каталозі бібліотеки

Для допомоги зверніться до інструкції Пошук в в репозитарії ХНТУСГ

ВИВЧАЙ УКРАЇНСЬКУ ЛЕГКО!

Контакти

Адреса для листування
Наукова бібліотека ХНТУСГ
пр.Московський 45
Харків, 61001
Телефон
E-mail:

Новини бібліотеки

Книга тижня

2020-02-10

Петриченко, Василь Флорович. Рослинництво. Нові технології вирощування польових культур [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. аграр. закл. освіти, що вивч. дисц. "Рослинництво" / В. Ф. Петриченко, В. В. Лихочвор ; Львів. нац. аграр. ун-т, Ін-т кормів та сіл. госп-ва Поділля. – 5-те вид. – Львів : НВФ "Укр. технології", 2020. – 806 с. 

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені П.Василенка