«Музика повинна викрисати вогонь з людських сердець» Людвіг ван Бетховен
Видатний німецький композитор та піаніст, представник «віденьської класичної школи» Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня 1770 року в сім’ї придворних музикантів у місті Бонн (Німеччина). Рано виявивши свої музичні здібності, юний композитор був позбавлений звичайних радощів дитинства. Незважаючи на те, що батько хлопчика був освіченою людиною, ‒ придворним тенористом, викладав теорію музики, вокал та гру на клaвесині, ‒ вiн більше перешкоджав, аніж сприяв розвитку здібностей сина, усіляко намагаючись зробити з дитини піаніста-вундеркінда, маленького Моцарта. Юний Бетховен чудово грав на скрипці, органі та фортепіано, мав гарний слух.
Вже з 8 років Бетховен почав виступати в концертах. Та попри неабиякий музикальний талант, Людвіг мав і інші захоплення, зокрема, активно цікавився історією, літературою та філософією. Орієнтиром для юнака завжди виступали такі постаті, як Глен Міллер, Вільям Шекспір та Йоган Вольфганг фон Гете, саме з їхньої творчості композитор черпав наснагу та нові ідеї для власних творів.
До одинадцяти років у Бетховена не було системних занять ‒ його навчали музиканти, знайомі батька. Та в 1779 році в Бонн приїхав відомий композитор, органіст, письменник Крістіан-Ґотліб Нефе, який вплинув на формування Бетховена як творчої особистості, і в якого юний Бетховен навчався починаючи з 1779 року. Нефе познайомив свого учня із творчістю великих німецьких композиторів минулих часів. Зокрема, «Добре темперований клавір» Йоганна Себастьяна Баха став для Бетховена одним із найшанованіших творів. Різноманітність робіт, які виконував Бетховен, сприяла широким знайомствам композитора у колах боннської інтелігенції. А зустріч з Моцартом, який вже здобув неабияку славу на той час, була доленосною. Почувши, як грає Бетховен, Моцарт захоплено вигукнув: «Зверніть увагу на цього юнака! У майбутньому увесь світ заговорить про нього!». І він не помилився.
Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень ‒ це був початок нового періоду життя і творчості. Бетховен підкорив місто своєю багатою фантазією, стрімкою музикою та незвичною манерою виконання музичних творів. Однак благополуччя талановитого композитора незабаром порушується важкою недугою. У 1795 році Бетховен почав втрачати слух. Курс лікування, який він був змушений пройти, не допомагав, хвороба загострювалась. Бетховен закрився в собі, з товариського чоловіка він перетворився на похмурого відлюдька. Від самогубства його врятувало лише створення музики. До творів цього періоду належать шість симфоній: «Героїчна», «Пасторальна», Четверта, П’ята, Сьома, Восьма (1812 р.); опера «Фіделіо», увертюри «Леонора», «Коріолан», «Еґмонт», Скрипковий концерт (1806 р.), Четвертий (1805 р.) та П’ятий (1806 р.) фортепіанні концерти, сонати «Аврора», «Апасіоната», 5 квартетів, «Фантазія для фортепіано, хору та оркестру», меса до-мажор, Шосте фортепіанне тріо, пісні на тексти Гете, «32 варіації для фортепіано», а особисту драму – нерозділене кохання до своєї учениці композитор втілює у знаменитій п’єсі-багатель «До Елізи».
Бетховен мав чимало послідовників, почавши давати уроки музики ще в Бонні. Серед його учнів Стефан Брейнінг, Фердинанд Рис, Карл Черні. Останній активно поширював твори вчителя, знав напам’ять усі його фортепіанні твори.
За три роки до смерті Бетховена колеги організували великий концерт із його творів, де виконали уривки з «Урочистої меси» і 9-ту симфонію. Маестро не чув захоплених вигуків публіки та бурхливих аплодисментів, а зрозумівши захват слухачів, знепритомнів від хвилювання. Тоді композитор був уже зовсім глухий.
29 березня 1827 року життя Людвіга ван Бетховена обірвалось. На його похорони зібрався двадцятитисячний натовп шанувальників.
Наукова бібліотека пропонує переглянути віртуальне дежавю «Музика з тобою»
