Український архітектор, громадсько-політичний та державний діяч Сергій Прокопович Тимошенко народився 5 лютого 1881 року в с. Базилівці на Чернігівщині. Після закінчення реальної гімназії в місті Ромни Полтавської губернії Сергій Тимошенко навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Як студент Інституту був діячем Української Студентської Громади і членом Північного комітету РУД (згодом УСДРП). Під час демонстрацій двічі (у 1902 і важче в 1905 році) отримав поранення й через погіршення стану здоров'я був звільнений із постійної військової служби.
По закінченні інституту працював за фахом у Ковелі, Києві (будинки Юркевича та Лаврентієва в українському стилі), Харкові (також будинки в українському стилі Попова, Бойка, проєкти міст-садів), Лубни (каплиця-усипальниця Шеметів, Михайла Казиміровича його дружини і дочки).
У 1909 – 1918 роках жив та працював у Харкові, де збереглися 11 будівель зведених за його проєктами.
Митець залишив багату творчу спадщину, але на довгі десятиліття був незаслужено забутий на своїй батьківщині. 1909–1919 – ст. інженер, начальник технічного відділу, заступник головного інженера на Північно-Донецькій залізниці у Харкові. Сергій Прокопович спроєктував і збудував лінії залізниці Льгов-Роданово, Федорівка-Скадовськ, Яма-Бахмут-Микитівка, Гришине-Рівне та різноманітну інфраструктуру до них, будинок управління Північно-Донецької залізниці.
С. П. Тимошенко - член Українського літературно-художнього та етнографічного товариства ім. Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, один з керівників Українського художньо-архітектурного відділення Харківського літературно-художнього гуртка, голова інженерно-будівельної секції Харківського союзу інженерів. Він розробляв український національний стиль в архітектурі (український архітектурний модерн початку ХХ ст.). З будівель, побудованих архітектором в цьому стилі в Харкові, можна назвати прибуткові будинки на вулицях Семінарській, 2; Полтавський шлях, 46; Плеханівській, 29; Іванівській, 22; міське училище на Чугуївській, 35 а; особняки на вулиці Мироносицькій, 44 і в провулку Кравцова, 13. Пластичні, як в українських хатах, даху, трапецієподібні вікна і двері, настінні орнаменти, схожі на мереживо або тасьму, – за такими ознаками можна дізнатися всі ці будинки. На жаль, багато будівель Сергія Тимошенко були змінені пізнішими надбудовами і втратили свою оригінальність.
1907-1917 роках брав участь у виставках і конкурсах в Україні і Росії, отримав більше 10 нагород.
У 1917 році на Всеукраїнському національному конгресі Сергій Прокопович обраний членом Української Центральної Ради від Харкова, а також з цього року – голова Селянського з’їзду Слобідської України, заступник голови Харківського губернського виконавчого комітету. У 1917-1918 роках – голова Національної Ради Харківщини, а з 1918 року – губернський комісар Харківщини. У 1919 році переїздить до Києва.
З початку 1919 р. Сергій Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів УНР, а 27 серпня того року він очолив це міністерство в уряді Ісаака Мазепи. У 1920-1921 роках Сергій Тимошенко входив до складу урядів В. Прокоповича та А. Лівицького. Разом з армією УНР та урядом пройшов важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під м. Базар. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Потім була еміграція.
З 1923 року Сергій Тимошенко викладає в Українській господарській академії (УГА) в Подєбрадах поблизу Праги, там видає підручник з будівельних матеріалів. У січні 1923 року рішенням професорської ради закладу вищої освіти його обрали доцентом, а через два роки і професором кафедри будівництва, деканом інженерного факультету. Неодноразово його кандидатуру висували на виборах ректора. Нарешті наприкінці червня 1927 року він очолив УГА. З 1929 року Сергій Прокопович очолював кафедру водно-санітарної техніки. Наступного року він залишив академію, прийнявши напередодні польське громадянство і переїхав до Луцька (адже Волинь після 1920 року лишилася під Польщею). Ним було спроєктовано кілька церков, складів, понад 40 цивільних споруд на Волині, відновлено в українському стилі Братську церкву у Луцьку. Його проєкти хуторів, овочевих складів були рекомендовані міністерством землеробства Польщі для поширення по всій державі. Водночас Сергій Прокопович активно займався громадською (у різних українських об’єднаннях) і політичною діяльністю, був обраний депутатом від Волині до вищої (сенат) і нижчої (сейм) палат польського парламенту.
Друга світова війна змусила його назавжди залишити Україну. У 1943 році його було мобілізовано до німецької будівельної організації Торта. Архітектор потрапив до табору для переміщених осіб; від видачі радянській владі його врятувало довоєнне польське громадянство.
У 1946 році за сприяння молодшого брата Володимира Сергій Тимошенко потрапляє до США. Але здоров’я його вже безнадійно підірване. Останні роки життя він провів у Пало-Альто в Каліфорнії, де попри хвороби спроєктував кілька церков та інших споруд для Канади, Аргентини, Парагваю, США. Сергій Прокопович Тимошенко помер 6 липня 1950 року від серцевого нападу.
29 березня 2018 року на честь Сергія Тимошенка в Харкові відкрито меморіальну дошку за адресою вулиця Мироносицька, 44. Автор дошки – скульптор О. Рідний. «У цьому будинку з 1912 р. по 1919 р. жив Сергій Тимошенко, видатний архітектор, один із творців українського архітектурного модерну, міністр шляхів УНР, ректор Української господарської академії, сенатор Речі Посполитої».
Наукова бібліотека пропонує літературу про Сергія Тимошенко, яка є в фонді книгозбірні та цікаві інтернет-ресурси:
- Попельницька, О. О. Сто великих діячів культури України [Текст] / О. О. Попельницька, М. В. Оксенич. – Київ : Арій, 2010. – 462 с. – (100 великих).
- Брати, які змінили лице цивілізації
- Історія Харкова в пам’ятних дошках
- Галерея мистецтв. Тимошенко Сергій
