20 лютого ‒ народився Улас Самчук

02/20/2021

… «Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного» Улас Самчук

Улас Самчук ‒ визначний український письменник,журналіст, який є однією з найпомітніших постатей української прози XX століття. Його називали літописцем свого часу і свого народу, хоча з юнацьких літ він був відірваний від України. Ім’я Уласа Самчука було добре знане за кордоном і майже невідоме в Україні.

Улас Олексiйович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волинщині (нині Рiвнененська область) у родині заможних селян. Світогляд майбутнього визначного письменника формувався в оточенні родини, під впливом мальовничої місцевості, в якій він народився. Тяжко та виснажливо працюючи біля землі, батьки майбутнього письменника передали своїм дітям любов до життя, праці, дали освіту.

У 1913 році, коли Уласові було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласній школі, що діяла при Дерманській учительській семінарії. У 1921-1925 рр. – в Кременецькій українській мішаній приватній гімназії.
Перед самим закінченням гімназії У. Самчук потрапив під призов до польського війська, але 23 серпня 1927 р. він дезертирував з війська, після чого потрапив до Німеччини, де наймитував у місті Бойтені в одного міщанина. З 1927 р. Улас продовжив навчання у Бреславському університеті.

Своє перше оповідання «На старих стежках» Улас Самчук опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 р. він став постійно співпрацювати з журналами «Літературно-науковий вісник», «Дзвони» (Львів), «Самостійна думка» (Чернівці), «Розбудова нації» (Берлін), «Сурма» (без сталого місця перебування редакції). У 1929 році переїжджає до Чехословаччини, де навчався в Українському вільному університеті в Празі.

Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Олексійович опановував без учителів, самотужки. Він бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Серед безпосереднього оточення Уласа Самчука були Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич і багато інших молодих митців.

Трагедія голодомору 1932 – 1933 pp. в Україні стала тематичною основою його роману «Марiя» (1933).

Одним з визначних досягнень украïнськоï літератури став роман-епопея Уласа Самчука «Волинь» (1928-1937), який зображує буття українського селянина в добу воєн та революцій. де виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х-початку 1930-х рр., яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 рр., над третьою - з 1935 по 1937 рр. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. За трилогію «Волинь» Уласа Самчука висували на Нобелівську премію, як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину». Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.

Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У «Марії» (1934) відтворена трагедія голодомору українського народу 1932-1933-х рр. на центральних і східноукраїнських землях, у «Гори говорять» (1934) – боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті. У 1932 pоці написаний також полiтично загострений роман «Кулак», в якому автор показує реалії насильницької колективізації.

Усе свідоме життя письменник ставив перед собою завдання бути літописцем українського народу, того часу, який сам бачив, переживав. З 1938 р. Улас Самчук почав працювати як публіцист. Завдяки йому світ дізнався про героїчну боротьбу українців Закарпаття за незалежну українську державу. У 1939 році, після розгрому Карпатської Січі, молодий публіцист повертається до Праги. Звідти у 1940 р. він переїжджає до Кракова, а у липні 1941 року – на Україну.

У роки нiмецькоï окупацiï (1941-1943 рр.) письменник продовжує культурно-просвiтницьку роботу на посаді редактора газети «Волинь», проте за своï патрiотичнi переконання вже 1943 pоку вiн був заарештований нацистами. У 1944-1948 рр. Улас Олексійович жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954). Сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-1947).

У пiслявоєнний час Улас Самчук переïздить до Канади, де публiкує перший том трилогiï «Ост» – «Морозiв хутiр» (1948) (другий роман – «Темнота» побачив свiт 1957 року, третiй «Втеча вiд себе» – 1982 року). Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956). Останній роман «Слідами піонерів» написано 1980 року. У 1986 р. письменник дописав до трилогії «Волинь» сторінки про Чорнобиль.

Помер письменник 9 липня 1987 року в Канаді. Похований на цвинтарі церкви святого Володимира українського поселення Київ в одному з районів Торонто.

У роки незалежності твори Уласа Самчука почали видаватись в Україні, кращі з яких було внесені до шкільних і вузівських програм, про нього заговорили літературознавці, з-за океану повернулись документи, рукописи та меморіальні речі письменника, українці змогли побачити закордонні видання його творів.

Пропонуємо Вам ознайомитися з твором Уласа Самчука, який є у фонді Наукової бібліотеки та цікавими інтернет-ресурсами: