13 березня 1961 року сталася жахлива техногенна трагедія, яка забрала життя сотень киян. Ця дата назавжди увійшла в історію Києва під назвою «чорний понеділок». Селевий потік із Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв.
У лічені хвилини потік з бруду, глини, піску і води, прорвавши греблю Петровського цегельного заводу в Бабиному Яру, зніс кілька житлових кварталів (за одними даними, Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки. Водночас, згідно з офіційними звітом, що мав гриф «Для службового користування», внаслідок аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків), будівлі трамвайного депо, автобуси та трамваї з пасажирами на території між вулицею Фрунзе та Ново-Костянтинівською площею. Уціліти було практично неможливо: людей, транспорт, будівлі повністю накрило 14-ти метровою хвилею, з якої вже було не вибратися. Погода стояла досить холодна і глиняний потік швидко застигав, ховаючи людей і блокуючи транспорт.
Офіційна влада замовчувала про наслідки Куренівської трагедії, реальні цифри загиблих так і не були названі – оголосили тільки про загибель 145 людей, тоді як за неофіційними даними, під час трагедії загинуло близько 1 500 осіб. Багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві (на Байковому, Лук'янівському, Куренівському, у Берківцях) та за його межами (у Пущі-Водиці та Горенці), вказуючи в документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденими. Лише в роки української незалежності було належним чином вшановано їхню пам’ять.
У березні 2006 року, до 45-ї річниці катастрофи, у парку відпочинку, створеному на місці Бабиного Яру, було відкрито пам'ятник загиблим у вигляді двох кам'яних плит і дзвону між ними. Біля входу до колишнього трамвайного депо імені Красіна (нині – Подільське трамвайне депо) встановлено пам'ятник загиблим працівникам підприємства. 13 березня 2011 року біля підніжжя Кирилівської церкви громадськістю Києва було встановлено хрест у пам'ять про киян, які загинули у Куренівській катастрофі. У 2016 році здійснено реконструкцію пам'ятного знака. Багато письменників згадували Куренівську трагедію в своїх творах. Уперше в художній літературі тему Куренівської трагедії порушив український поет Леонід Кисельов у вірші «Тринадцатое марта, Куреневка…» (1963). Російський прозаїк Анатолій Кузнецов, у романі-документі «Бабин Яр», розглядає Куренівську трагедію як відплату за невідповідне ставлення радянського режиму до вшанування пам'яті розстріляних у Бабиному Яру. Сторінки, присвячені трагедії 1961 року, не ввійшли до першого журнального (підцензурного) видання (1966) і вперше побачили світ у закордонних виданнях роману. Свою реакцію на Куренівську трагедію висловив класик української радянської літератури Олесь Гончар. У його новелі «Чорний Яр» докладно описано розвиток подій Куренівської трагедії, наведено відомі письменникові подробиці катастрофи. Новелу вперше було опубліковано 23 грудня 1985 р. російською мовою в газеті «Правда». Критики назвали цей твір малим «Собором».
Наукова бібліотека пропонує ознайомитися з літературою на дану тематику, яка є фонді книгозбірні:
- Крупина, В. О. "Жертв багато, а в газетах нічого не пишуть..." (Куренівська трагедія 13 березня 1961 р. в Києві) / В. О. Крупина // Укр. іст. журн. : наук. журн. – 2012. – № 4. – С. 140-153 .
- Кузнецов, А. Бабий Яр [Текст] : роман-документ / А. Кузнецов. – Киев : Рад. письменник, 1991. – 352 с.
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
