Відомий скульптор німецького походження, педагог, автор пам’ятника Тарасу Шевченку в Харкові (1935) Матвій Генріхович Манізер народився 5 березня 1891 року в Петербурзі в сім'ї художника. Здобувши середню освіту, майбутній скульптор вступив на математичний факультет Санкт-Петербурзького університету, який закінчив у 1914 році. Протягом 1908-1909 років Матвій Генріхович займався в Училищі технічного малювання барона Штігліца, а потім в Художній школі Товариства пересувних виставок, у 1911-1916 роках - у Петербурзькій академії мистецтв. З 1921 року - почав викладати, з невеликими перервами, у різноманітних художніх інститутах Петрограда-Ленінграда та Москви.
Творчість Матвія Манізера склалася у традиціях академічної школи (чітка завершеність і визначеність об’ємів, згладженість фактури поверхонь) і стала одним із типових виявів соцреалізму в радянській скульптурі. Створював рельєфи, пам’ятники, портрети радянських державних і культурних діячів, використовуючи бронзу, граніт.
Матвій Генріхович Манізер став автором пам'ятників Т. Г. Шевченка, встановлених в Харкові, Києві та Каневі. Пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові (1935) вважається найкращим у світі пам'ятником поетові. Для пам’ятника Т. Шевченку в Харкові скористався кількома проєктами з Міжнародних конкурсів 1912–14 та 1920-х рр., зокрема досконало викінченими проєктами українських скульпторів М. Бринського і М. Гаврилка. Матвій Генріхович повністю використав концепцію М. Гаврилка «Шевченко серед своїх героїв», але вирішив композицію ілюстративно, в дусі академізму: персонажі (для моделювання позували Н. Ужвій, О. Мар’яненко та ін.) гвинтоподібно оточують постамент, на якому встановлено статую Кобзаря.
Для пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві М. Г. Манізер знову скористався давніми проєктами українських скульпторів, але розмістив персонажів у вигляді високого горельєфа на постаменті (виконував у Ленінграді, залучаючи до роботи студентів). Наприкінці 1938 скульптурна частина київського пам’ятника Т. Г. Шевченку була готова для відливу в бронзі. Подивитися на твір прибули М. Хрущов і Л. Каганович, який зауважив М. Г. Манузеру, що герої з вилами та косами будитимуть українських колгоспників на повстання проти радянської влади. Вони «порадили» використати виконану статую Т. Шевченка для надгробка в Каневі, а для київського пам’ятника зробити дещо більшу за розмірами скульптуру без селян із косами й вилами. За вказівкою Л. Кагановича Матвій Генріхович змоделював постать Тараса Григоровича з опущеною головою, похнюпленим виразом обличчя, із закладеними назад руками, на яких повішена важка верхня одежина.
1921 року Матвій Манізер почав свою педагогічну діяльність, з невеликими перервами викладаючи в різних художніх інститутах Петрограда-Ленінграда і Москви.
У 1941 році Матвій Манізер переїхав до Москви, де виконав багато монументальних робіт для метрополітену. Зокрема, в різні роки майстер оформив станції «Площа Революції», «Партизанська» ( «Ізмайловський парк») і «Білоруська».
Скульптор не припиняв і робіт у монументальній пластиці. За його проєктами були виконані пам'ятники Зої Космодем'янської, В. Дегтярьова, І. Павлову, І. Рєпіну та інших видатних людей епохи.
У 1958 році скульптору присвоїли звання народного художника СРСР, а в 1966 році він став віце-президентом Академії мистецтв СРСР. За роки своєї творчої діяльності Матвій Генріхович став лауреатом великої кількості премій, був нагороджений орденом Леніна, орденом Червоної Зірки і багатьма медалями. Останньою великою роботою Матвія Манізера стала виконана спільно з групою молодих скульпторів багатофігурна композиція «Боротьба за мир».
Матвій Генріхович Манізер помер в Москві 27 грудня 1966 року.
