«…Я не письменник чужих різних «ізмів». Я – романтик і письменник української духовної традиції…» С. Сапеляк
Український поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч Степан Євстахійович Сапеляк народився 26 березня 1951 року (за паспортом – 1952) у селі Росохач Тернопільської області. Навчався у середній освітній та музичній спеціальній школах за класом духових інструментів у м. Заліщиках (у Росохачі була лише восьмирічна школа), які закінчив в 1969 році.
Протягом 1969-1973 років навчався на філологічному факультеті Львівського університету.
У 1973 році був виключений із вузу і перебував під слідством як учасник молодіжної підпільної групи, яка вночі 22 січня 1973 року на честь річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР розклеїла в місті Чортків антирадянські листівки і вивісила жовто-блакитні прапори. Засуджений на майже 10 років позбавлення волі. У 1983 році «під гласним наглядом» КДБ був поселений у селі Безлюдівка на Харківщині. У 1984 році за книгу віршів «День молодого листя» був прийнятий до Міжнародного Пен-клубу (згодом один із засновників українського відділення ПЕН).
17 липня 1988 року заснував Гельсінську Групу в місті Харкові, яку очолював 1988–1990 рр. до її реорганізації в Республіканську партію, яку також очолював. У серпні 1988 року вперше в Харкові підняв жовто-блакитний прапор біля пам’ятника Тарасові Шевченкові з активістами Української Гельсінської Групи (УГГ).
У 1989-1993 роках стажувався на філологічно-філософському факультеті Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина), де підготував до захисту докторську дисертацію «Епістолярна спадщина митрополита А. Шептицького як літературний жанр».
Степан Сапеляк – співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (1986). Від 1987 року – член редколегії «Українського вісника». До 1988 року – співредактор незалежного позацензурного часопису «Кафедра» (Львів), від 1989 року – відповідальний редактор за подальші випуски цього часопису в Харкові.
З 1993 року Степан Сапеляк – заступник редактора журналу «Основа» (Київ), а з 2006 року – професор-викладач сучасної літератури Харківської академії культури.
У 1991 році реабілітований Генеральною Прокуратурою України «за відсутністю складу злочину» і того ж року прийнятий до Спілки письменників України.
1993 року Комітетом з державних премій України поету Степану Сапеляку за збірку поезій «Тривалий рваний зойк» присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики за вагомий внесок у розвиток культури. У 1994 році присуджено Всеукраїнську літературно-мистецьку премію ім. Левка та Богдана Лепкого за книгу «Журбопис» та публікації в журналі «Тернопіль». У 2001 році поет нагороджений Міжнародною медаллю «В’язень сумління» Міжнародного фонду «Смолоскип». У 2003 році присуджено літературно-мистецьку премію України ім. В. Свідзінського.
У 2005 році Указом Президента України нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня». У 2006 році – на честь 25-річчя заснування УГГ та «Radio Free Europe / Radio Liberty» нагороджений президентом Міжнародного Комітету «Amnesty International» медаллю «В’язень сумління».
У 2007 році обраний Асамблеєю лауреатів Національних премій України ім. Т. Г. Шевченка – співголовою Оргкомітету Академії Шевченківських лауреатів. У 2009 році, за книгу «Хроніки дисидентські від головосіку» (2007), нагороджений Першою премією та дипломом фонду Волиняків-Швабінських Українського Вільного Університету (Нью-Йорк, США).
У 2009 році постановою Президента України Сапеляк С. Є., письменник, голова Харківської філії Української гельсінської спілки нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи, почесною подякою Президента України, почесною грамотою-подякою Верховної Ради України, низкою відзнак громадських, політичних та релігійних організацій.
У 2010 році був номінований почесним званням «Харків’янин 2009 року» в III номінації «Діячі науки, культури, мистецтва».
Помер 1 лютого 2012 року у м. Харків.
