«Я тим уже боржник, що українець зроду…» Борис Олійник
Є люди, які в історії України посідають унікальне місце. Без них наше життя, українська дійсність, майбутнє Української держави уявити просто неможливо. До славетної когорти таких особистостей по праву належить унікальний поет-лірик, поет-громадянин, поет-шістдесятник, громадський діяч, лауреат Державної премії СРСР (1975 р.) і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983 р.), дійсний член НАН України, голова Українського фонду культури (1987-2017), Герой України (2005), почесний академік Академії мистецтв України, член правління Національної спілки краєзнавців України (до 2016 р.) – Борис Ілліч Олійник.
Український поет, перекладач, Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка Новосанжанського району Полтавської області. Друкуватися почав ще в школі. Перший вірш був опублікований в 1948 році.
У 1953 році Борис Олійник вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже у 1958 році розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Борис Ілліч часто їздив у відрядження, зокрема на Лисичанський хімкомбінат, про нього і молоде місто Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959).
Пережите в дитинстві та в роки молодості склало основу першої його збірки поезій «Б'ють у крицю ковалі» (1962). Друга збірка ‒ «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського.
Одинадцять років він очолював парторганізацію Спілка письменників України і пишався тим, що за ці роки ніхто з його колег-письменників не був виключений з її лав і тим паче посаджений за ґрати.
У травні-червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на телебаченні. Того ж року виступив із критичною статтею в «Литературной газете» (Москва), «Випробування Чорнобилем». Борич Ілліч Олійник побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»). Після неодноразового перебування на фронтах Боснії-Герцеговини написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?», яке вийшло в Югославії окремою книгою українською і сербською мовами. Коли розпочались бомбардування, прибув до Югославії. Написав есе «Хто наступний?».
На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві Борис Олійник сказав правду про Голодомор в Україні, запропонувавши створити «Білу книгу про чорні діла 1932-1933 рр.».
Поетична творчість Бориса Олійника вражає різноманітністю: задушевно-ліричне слово про матір («Мати»); філософський роздум про непорушність зв’язку людини із землею («Заземлення»); сокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай...»); лірика, сповнена драматизму та конфліктності: «Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засторога», ряд віршів з циклу «Коло» та ін. Ліризму сповнені цикли «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам’яті матері».
Найбільш відомими та значними поемами Бориса Олійника є: поема «Сиве сонце моє», укладена із дев’яти віршів, написаних різними розмірами; «Дорога»; «Рух»; «Доля»; «Урок»; поема-цикл «У дзеркалі слова»; поема, історичний твір «Дума про місто», написана до 1500-ліття Києва.
Поет високої культури і громадянського обов'язку, Б. Олійник зосереджує свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполегливо утверджує високі гуманістичні ідеали, бореться зі злом. В історії української літератури ім’я Бориса Олійника стоїть поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших.
Борис Олійник – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які виходили в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, болгарською, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами.
Поет є лауреатом премії імені М. Островського (1963), Державної премії СРСР (1975), Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1983), міжнародних премій імені Сковороди (1994), «Дружба» (1997), югославської премії «Рицарське перо» (1998), міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999), міжнародної премії імені М. Шолохова (2001), премії імені В. І. Вернадського Фонду «Україна – ХХ століття».
Борис Ілліч Олійник є кавалером орденів князя Ярослава Мудрого V (1995) та IV (1999) ступенів, ордену Миколи Чудотворця (2002), ордену Нестора-Літописця І ступеня (2006). У 2005 році Борису Олійнику присвоєно звання Героя України.
30 квітня 2017 року життя після важкої і тривалої хвороби Борис Ілліч Олійник помер у Національному Інституті хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України.
Творчість Б. Олійника ‒ яскраве і промовисте свідчення того, що поет завжди був «в епіцентрі доби». Він прагнув переконливо і просто сказати про найболючіші проблеми так, щоб читач вірив йому і тоді, коли він щиро у чомусь помилявся, і тоді, коли він твердо стояв на своїх позиціях. Читаєш поезію ювіляра – і ніби чуєш тихий розважливий голос мудрого поета-філософа, відчуваєш, як оживає у звичайних словах їхня внутрішня форма, викликаючи в уяві поетичний образ, що сягає своїм корінням глибоких джерел народної мови.
Наукова бібліотека пропонує ознайомитися з творами Бориса Олійника, які є у фондах книгозбірні:
- Олійник, Б. Поеми [Текст] / Б. Олійник. ‒ Київ : Днiпpо, 1983. ‒ 182 с.
- Олейник, Б. И. «И увидел я другого зверя», или Два года в Кремле [Текст] / Б. Олейник. ‒ Запоpожье : Коммунаp, 1992. ‒ 110 с.
- Олейник, Б. Избранное. [Текст] / Б. Олейник ; пер. с укр. ‒ М. : ИПО „У Никитских ворот”, 2014. ‒ 472 с.
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
