«Про них співаю я сьогодні
і про усіх, кого нема,
кого ковтнула смерті тьма...
Їх кров наповнила б безодні!..
Досвітній, Епік... Любі, любі,
Хоч в пісні воскресив би вас
і той страшний, безумний час!..
Так тяжко плачу і дивлюсь
я на розстріляне безсмертя,
як на дитя убите мати...
Страшний пройшли ми, друзі, час.
Та, як живі, вони між нас.
І будуть жить на горе кату!..
Безсмертя ж бо не розстріляти!» Володимир Сосюра
Серед персоналій бурхливого життя 20-30 рр. ХХ століття чимало є ще таких, чия творчість досі лишається недослідженою, чи то за браком часу, чи уваги. Саме сюди можна віднести Олеся Досвітнього.
Український письменник, публіцист Олесь Досвітній [справж. – Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко (1891–1934)] народився 8 листопада 1891 року в багатодітній родині дрібного крамаря, в повітовому містечку Вовча (нині Вовчанськ) на Харківщині.
Це не просто дата біографії письменника, це ціла драматична доба в історії української літератури. У ній Олесь Досвітній був однією з першорядних постатей.
Початкову освіту здобув у земській чотирирічній школі, екстерном закінчив гімназію, вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, звідки був виключений як активний учасник революційного руху, а саме, за поширення нелегальної літератури. Повернувшись на Україну, Олесь Досвітній деякий час працює службовцем на цукровому заводі в Білій Церкві.
Початок першої світової війни вносить нову зміну в життя юнака ‒ він одягає шинель солдата і два роки служить писарем у штабі Кавказького корпусу. Олесь Досвітній на фронті редагує солдатську газету, розповсюджує листівки. За таку діяльність воєнно-польовий суд ухвалює найвище покарання небезпечному злочинцеві – розстріл. Олександру пощастило втекти з-під арешту та емігрувати. Через Киргизію, Китай, після виснажливих випробувань Олесь Досвітній дістався до Сан-Франциско, де став кореспондентом соціал-демократичної газети «Нова рада».
На рідну землю повернувся 1918 року. У січні 1919 року Харківська парторганізація приймає письменника до лав Комуністичної партії. Після вигнання Директорії з Києва (лютий, 1919 р.), як досвідчений журналіст, Олесь Досвітній призначається на відповідальну посаду в Тимчасовий комітет Комуністичної партії Східної Галичини й Буковини з місцем перебування в Києві. В цьому комітеті він працює директором прес-бюро і відповідальним редактором газети «Галицький комуніст» (квітень-серпень 1919 р.).
У серпні 1919 року, коли Київ опинився під загрозою облоги військ Денікіна та Петлюри, Олесь Досвітній разом з дружиною Марією Курською їде в Галичину. При спробах зв’язатися з львівським революційним підпіллям провокатори викрили їх, і подружжя потрапило до варшавської в’язниці. В цей час він пише оповідання «Розкаяння», новели «Міссіонери», «Чия віра краща?».
Після семи місяців ув'язнення Олеся Досвітнього було звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами. Пізніше ці події лягли в основу його роману «Нас було троє» (1928).
У березні 1920 року письменник повертається в Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда» і «Зірка» (Катеринослав).
У 1924 році Олесь Досвітній переїздить до Харкова на постійне проживання. Того ж року виходить нова збірка оповідань «Тюнгуй» (пізніша назва ‒ «Чжунгожень»), яка здобула широку популярність, і за життя автора мала чотири перевидання та була перекладена російською мовою.
Упродовж 1920-х років Олесь Досвітній перебуває в центрі бурхливого літературного життя. З-під його пера, крім публіцистики, виходить багато оповідань та повістей: «Алай» (1924), «Гюлле» (1926), «Нотатки мандрівника» (1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930), «На той бік» (1931), «Новели» (1932); романи ‒ «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932). Його твори перекладені та видані російською, англійською, німецькою та іншими мовами.
19 грудня 1933 року Олеся Досвітнього було заарештовано в Харкові за «участь у терористичній діяльності, зокрема підготовку замаху на Постишева». На черговому допиті 29 грудня 1933 року О. Досвітній «визнав» себе приналежним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої «злочини» і просив дати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянської влади».
В обвинувальному висновку слідчий запропонував судовій «трійці» ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію, в якій запропонував розстріл. 23 лютого 1934 за звинуваченням у приналежності до українській контрреволюційній організації засуджений до розстрілу. 3 березня 1934 року письменника було розстріляно у Харкові та акту про виконання вироку у справі не виявлено.
На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 травня 1955 року скасував постанову колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину.
Культурна спадщина і пам'ять повертається до нас і у відроджених з руїн і забуття творів нашого земляка О. Досвітнього. Вони і сьогодні хвилюють серця читачів. Його творчість – це жива сторінка нашої літератури.
Пропонуємо ознайомитися твором письменника, який є в фонді Наукової бібліотеки:
- Досвітній, О. Нас було троє [Текст] : повісті, оповідання / О. Досвітній. ‒ Київ : Дніпро, 1982. ‒ 405 с. : портр.
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
