Видатний український актор, режисер і сценарист Леонід Федорович Биков народився 12 грудня 1928 року у селі Знам’янка на Донеччині.
Леонід завжди мріяв про авіацію, навіть поступив до льотної школи, але через місяць його відрахували за маленький зріст. Може, тому популярність і любов глядачів приніс йому фільм «У бій ідуть одні старики», де Леонід Биков зіграв роль командира ескадрильї Титаренка. За 5 місяців фільм побачили 54 мільйони.
У 1977 році вийшов фільм «Ати-бати, йшли солдати...», у якому Леонід Биков зіграв роль єфрейтора Святкина. Зйомки картини проходили під Загорськом у лютому 1976 року й були доволі складними. Стояли люті морози, від яких страждали не тільки люди, але навіть техніка, задіяна в зйомках. Після цієї роботи Леонід Федорович, повернувшись до Києва, зліг із інфарктом. Місяць реанімації у Феофанії – і після лікарні Леонід Биков поїхав на студію, призначив на наступний день зйомки епізоду «Циганочка з виходом». По півтори зміни сидів у монтажній. Навіть офіційний прийом такого фільму, як «Ати-бати, йшли солдати», в якому не було ніякої політики, ніякого дисидентства, проходив доволі складно. Це був новий тріумф режисера й актора Леоніда Бикова.
51-річний Леонід Биков загинув у автокатастрофі в 1979 році, через два роки після зйомок у фільмі «Ати-бати, йшли солдати», де його герой гине під гусеницями танка. Різниця тільки у колісному засобі. Він обганяв трактор і виїхав на зустрічну смугу. Загинув у той же день, що і прототип його «Смуглянки», тільки на 34 роки пізніше. І на тому ж 46-му кілометрі зіткнувся з вантажівкою, повною таврового заліза. Третій інфаркт стався прямо за кермом.
За три дні до цього Іван Миколайчук і Микола Мащенко отримали однакові листи: «Не вірте, що я покінчив життя самогубством!»
Режисуючи власні похорони, якось написав: «Ніяких оркестрів, будинку кіно і надгробних промов, а то встану й піду». На Байковому, над відкритою домовиною «друга співаюча ескадрилья» заспівала «Смуглянку»...
У 1982 році режисер Л. Осика разом з колегами зняв фільм «…Якого любили всі» ‒ пам’яті Леоніда Бикова. 1984 року вийшли друком спогади про актора і режисера «Будемо жити!» У 2010 році опублікована блискуча монографія кінознавця Лариси Брюховецької «Своє/рідне кіно Леоніда Бикова». 2001 року постав «Пам’ятник військовим льточикам» ‒ у образі капітана Титаренка. Маестро у виконанні Леоніда Бикова назавжди залишився в бронзі на Дніпровій кручі.
Для багатьох сучасників Леонід Биков є символом старого і доброго радянського кінематографа. Його акторська гра не тільки отримувала захоплені відгуки кінокритиків, а й надовго залишалася в серцях звичайних глядачів. Навіть у 21-му столітті, коли є нескінченно далекими часи, показані в картинах, і самого Леоніда Бикова давно немає в живих, глядачі із задоволенням і ностальгією дивляться його кінострічки.
