«...коли б Леонтович не написав нічого більше... як «Щедрика», «Дударика», «Ой пряду», «Козака несуть», «Гри в зайчика» ... його значення в історії української хорової музики було б раз назавжди запевнене...» Станіслав Людкевич
Український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог Микола Дмитрович Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священика. Початкову музичну освіту Микола Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів.
У 1887 році Микола Леонтович вступив до Немирівської гімназії, а у 1888 році, через брак коштів, батько перевів його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.
У 1892 році Микола Дмитрович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки Миколи Лисенка.
У 1898 році, після закінчення духовної семінарії, Микола Леонтович вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії, п’єси російських та українських композиторів. У 1901 році він видав перший збірник пісень з Поділля, а у 1903 році ‒ другий збірник подільських пісень з посвятою Миколі Лисенкові.
З 1904 по 1908 рік працює на Донбасі викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революції 1905 року Микола Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Діяльність Миколи Дмитровича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків.
З 1909 року Микола Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та ін. У 1916 році разом з хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки.
Із встановленням Української Народної Республіки Микола Дмитрович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Після приходу більшовиків він працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.
Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які переслідували українську інтелігенцію, змушений був утікати до Тульчина, де заснував першу в Тульчині музичну школу.
У 1919-1920 роках працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На русалчин великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка.
В ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок, застреливши Миколу Леонтовича.
Наукова бібліотека пропонує віртуальний огляд «Його «Щедрик» співає весь світ»
