Михайло Олександрович Максимович був одним з останніх у світовій науці вчених-енциклопедистів. Важко навіть перелічити всі сфери його діяльності: ботаніка, історія, етнографія, лінгвістика, археологія, філософія, поезія... Діапазон інтересів, різнобічність і творча обдарованість Михайла Максимовича, вільне володіння давніми й сучасними мовами (при цьому глибокі знання майже всіх слов'янських говорів) вражали його сучасників. Тож не дивно, що саме йому випала честь стати організатором і першим ректором Київського університету Святого Володимира.
Народився Михайло Олександрович Максимович 15 вересня 1804 року на хуторі Тимківщина Черкаської області. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію (1812-1819 рр.), словесне відділення філософського факультету Московського університету (1819-1821 рр.).
30 червня 1827 року захистив дисертацію «О системах растительного царства», за яку йому було присвоєно ступінь магістра фізико-математичних наук.
4 березня 1834 року Михайло Максимович призначений ординарним професором кафедри російської словесності й деканом 1-го відділення філософського факультету університету Святого Володимира. 16 жовтня 1834 року був затверджений на посаді ректора Київського університету.
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я Михайло Олександрович Максимович пішов із посад ректора й декана 11 грудня 1835 року, залишившись професором кафедри російської словесності.
12 червня 1845 року Михайло Олександрович пішов у відставку й оселився у своєму маєтку Михайлова Гора неподалік Золотоноші, присвятивши себе науково-літературній та громадській діяльності. Останні роки Михайло Максимович, періодично навідуючись до Києва та Полтави, проводив у своєму родовому хуторі, у рідних місцях, куди його душа тяглася все життя. Тут він і помер 22 листопада 1873 року.
Вклад Михайла Максимовича у розвиток української історії, словесності, ботаніки та інших галузей воістину неоціненний. Як фольклорист Михайло Максимович опублікував кілька найцінніших робіт: «Малоросійські пісні», «Збірник українських пісень», «Українські народні пісні».
Внесок у філологічну науку позначився появою етимологічного правопису, створенням класифікації слов’янських мов, вивченням древніх пам’яток «Слово о полку Ігоревім», «Повесть временных лет» та ін.
Історичні дослідження Михайла Максимовича присвячені періоду князівств і козацько-гетьманському періоду. «Нарис Києва», «Бубнівська сотня», «Зоряниця» – одні з робіт, які мали особливе значення для розвитку історичної науки. Також Михайло Максимович створив першу в Україні археологічну роботу «Українські стріли найдавніших часів».
Наукові дослідження в галузі ботаніки дають право Михайлу Максимовичу вважатися основоположником вітчизняної науки про рослини. («Про системи рослинного царства», «Основи ботаніки» тощо).
Багато в чому завдяки Михайлу Олександровичу, Київ (доти відомий переважно філософсько-богословською школою) уже до середини XIX ст. перетворився на один із найбільших наукових центрів. Під ідейним впливом першого ректора університету Святого Володимира склалось і функціонувало Кирило-Мефодіївське братство, а також «Київська громада» на межі 50-60-х років. Зрештою, від Михайла Максимовича веде той ланцюжок науково-творчої наступності, який у 1918 році зумовив створення в Києві Української академії наук (нині ‒ Національна академія наук України), яку очолив учений світового масштабу В. Вернадський.
