Український поет, драматург Олександр Олесь (справжнє прізвище ‒ Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля Харківської губернії (нині Сумська область). Батько поета був продавцем риби, помер, коли Олександру було 11 років. Мати Олександра залишилась сама з трьома дітьми. У чотири роки Сашко уже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря».
У рідному містечку навчався в початковій школі, потім у двокласному училищі. У віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі (з 1943 року Дергачі) неподалік Харкова. Під час навчання у хліборобській школі починає видавати рукописний журнал «Комета», в якому друкує свої вірші, написані російською та українською мовами. Після хліборобської школи Олександр не мав права вступати до університету. Розуміючи це, він вивчає болгарську, сербську, польську мови, ще навчаючись у школі. Стає вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні нестатки залишає його в 1903 році і вступає до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті водночас заробляв на життя статистиком у земстві. Визначальним фактором у його житті стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Тут молодий поет знайомиться з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою. У 1905 році Олександр вперше публікується в альманасі «Багаття», що виходив в Одесі. Саме на цей час припадає становлення поета.
У 1906 році, влітку, поет їде в Крим разом зі своєю майбутньою дружиною, студенткою Бестужівських курсів Вірою Свадковською та її сестрою Ольгою. Тут він укладає свою першу книгу «З журбою радість обнялась» (1907). Книга мала багато схвальних оцінок. Перша поетична збірка Олександра Олеся представляла його як ніжного лірика і як поета високого громадянського звучання.
1907 року Олександр Олесь одружився з Вірою Свадковською, яка народила йому сина Олега Ольжича – українського поета, політичного діяча, науковця, археолога.
З жовтня 1909 року Олександр Олесь працював ветеринарним лікарем у Києві, в цей час виходить збірка «Поезії», у 1912 році поет пише драматичну поему «По дорозі в казку».
У 1913 році Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихій сон летить»).
Поезія Олександра Олеся набуває дедалі більшої популярності. Захоплені її милозвучністю, композитори пишуть на неї музику. Після Тараса Швеченка Олександр Олесь – другий поет за кількістю творів, покладених на музику. Миклола Лисенко поклав на музику його поезії «Айстри», «Гроза пройшла, зітхнули трави», Кирило Стеценко – поезію «Сосна».
У 1914 році виходять «Драматичні етюди. Книга 1V», у 1917 році поет видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самосвідомості.
1919 р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім печаль мою» (1931).
Перебуваючи в еміграції, у Відні, де поет очолював Союз українських журналістів та редагував журнал «На переломі», друкує збірку сатиричних поезій «Перезва» під псевдонімом В. Валентін. У 1919-1922 роках разом з Антоном Крушельницьким та іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим в Україні. Моторошні події голодомору 1921-1923 років поет зобразив у циклі «Голод». У драмі «Земля обітована» (1935 р.) Олександр Олесь одним із перших в українській літературі розкриває суть сталінської політики.
В еміграції (1919-1944) Олександр Олесь видає книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1920), «Кому повім печаль мою…»(1923), «Поезії. Кн. Х» (1931).
22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.
3 січня 2017 року останки письменника та його дружини були ексгумовані. За чеськими законами, після поховання родичі або друзі померлих повинні платити ренту за місце на кладовищі. До недавнього часу ренту (20 тисяч чеських крон на 10 років) за могилу Олеся платив виходець з України Володимир Михайлишин, що був громадянином Чехії. Після його смерті син вирішив поховати батька у могилі Олександра Олеся.
Було запропоновано перепоховати Олександра Олеся в Україні на алеї почесних поховань на Лук’янівському кладовищі або на його батьківщині – у Білопіллі на Сумщині. 13 січня 2017 року влада Чехії дозволила передачу Україні ексгумованих останків українського письменника. 29 січня 2017 року прах Олександра Олеся і його дружини Віри було перепоховано на Лук'янівському кладовищі у Києві після панахиди у Володимирському соборі.
