«Доля випробовує тих, хто надумав дійти якоїсь великої мети... Але сильних духом не злякає ніщо. Вони з стиснутими вустами... уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети ‒ крок за кроком все вперед і вперед... І таки досягають мети. І тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і ніким не перевершеного мистецтва». Катерина Білокур.
Українська художниця, майстриня народного декоративного живопису Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині село в Яготинському районі Київської області) в бідній селянській родині. Читати, писати й малювати навчилася самотужки. Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні професійних наставників. Починала малювати на шматку домотканого полотна, фанері вуглиною або саморобним пензликом. Пізніше навчилася грунтувати полотно, розводити фарби.
Двічі намагалася вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але, не маючи документів про базову шкільну освіту, фахової освіти так і не отримала.
Катерина Білокур малювала здебільшого квіти, а також портрети рідних й близьких людей. Ранні роботи Катерини Василівни, виконані вуглем і рослинними фарбами власного приготування, не збереглися. Із ранніх творів, виконаних олійними фарбами на фанері, відомі «Портрет Олі Білокур» (1928) та «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932). Перші значні роботи, які засвідчили високе обдарування художниці, були створені в другій половині 30-х років. Серед них: «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Портрет племінниць» (1937-1939).
Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, творами художниці зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. В 1940 році її картини експонуються на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у Києві, а у 1941 році відбулася персональна виставка Катерини Білокур у Полтаві, яка мала величезний успіх. Однак більшість творів тогочасного періоду було втрачено під час Другої світової війни 1941-1945 років.
У роки окупації майстриня майже не малювала, і все ж, у 1942-1943 – створює одну з кращих композицій «Квіти на блакитному тлі», яку дарує Київському музею Тараса Шевченка. Твори післявоєнних років ‒ вершина художньої творчості Катерини Білокур. У цей період вона створює одні з найкращих своїх робіт ‒ «Буйна» (1944-1947), «Декоративні квіти» (1945), «Привіт урожаю» (1946) і славнозвісне полотно «Цар-колос» (1949).
50-ті роки ХХ ст. – найбільш плідний період творчості Катерини Білокур. Їй допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках. Так, у 1954 році в Парижі на міжнародній виставці були представлені її картини «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо.
У 1956 році Катерині Білокур було присвоєно звання народного художника України.
В останні роки життя художниця створила картини: «Півонії» (1959), «Букет квітів» (1959), «Квіти і овочі» (1959), «Натюрморт» (1960).
Катерина Василівна тяжко хворіла, давалися взнаки злигодні тогочасного сільського побуту, невлаштованність в особисттому житті, хвороба матері. Померла художниця 9 червня 1961 року.
Творчість художниці як надбання української культури ХХ століття, вже давно стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. Її образ увінчано в скульптурі, живописі, літературних та музичних творах, художніх та документальних фільмах. У 1977 році в селі Богданівці було відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам'ятник. У Яготинському історико-краєзнавчому музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий «білокурівський» зал, в якому зібрано найкращі її творіння. У 1989 році була заснована премія імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва. Композитор Леся Дичко у 1983 році створила балет «Катерина Білокур», поставлено однойменний телеспектакль (1980), відзнято документальні фільми ‒ «Чарівний світ Катерини Білокур» (1986), «Катерина Білокур. Послання» (2001) та художній фільм «Буйна» (1990). 1995 року в опрацюванні Миколи Кагарлицького було видано збірку листів художниці, які засвідчують її великий письменницький талант. У 2009 році режисер та сценограф Олександр Білозуб створив виставу «Дві квітки кольору індиго», головними героїнями якої стали художниці Катерина Білокур та Фріда Кало. У лютому 2016 року, виконуючи закон «про декомунізацію», у місті Краматорськ (Донецька обл.) колишня вулиця Клари Цеткін була перейменована на честь Катерини Білокур. У листопаді 2016 року Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні вніс її ім'я до проєкту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932-1933 роки та змогли реалізувати себе.
Пропонуємо ознайомитися з літературою про Катерину Білокур, яка є у фонді Наукової бібліотеки та цікавими Інтернет-ресурсами:
- Астапенко, Н. В. Сто великих українців [Текст] / Н. В. Астапенко, О. К. Барашкова, А. В. Дарибогова, Л. М. Дідух [та ін.]. ‒ Київ : Арій, 2008. ‒ 496 с.
