Український поет Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині.
У 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету, після закінчення якого працював у редакції газет «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», «Робітнича газета».
Перша збірка «Тиша і грім» вийшла у 1962 році. Вірші Василя Симоненка вражають винятковою сердечністю і теплотою, душевністю і заглибленням у загальнолюдські проблеми.
Разом з іншими талановитими представниками українського молодого покоління Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Разом з українською художницею Аллою Горською він обходив десятки сіл і розпитував людей. Так були віднайдені таємні братські могили на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківнянському лісі. До київської міськради було надіслано лист із проханням оприлюднити ці місця і встановити меморіали загиблим, але прохання було проігнороване.
Влітку 1963 року Василя Симоненка було затримано на залізничному вокзалі в Черкасах під час дріб’язкової сварки з буфетницею, яка передчасно зачиняла буфет. Потім він чомусь опинився в камері затриманих лінійного відділення міліції. Пізніше хлопець розказував друзям, яким чином його там «учили». Після того випадку Василь весь час страждав на болі в попереку, які лікарі були не в змозі полегшити. Помер він 14 грудня 1963 року. Поет прожив лише 28 років.
З великими труднощами друзям Василя Симоненка вдалося надрукувати його твори: «Земне тяжіння» (1964), збірку новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981).
Твори Василя Симоненка наповнені юнацьким моральним максималізмом: чорне завжди залишається чорним, якої б подоби воно не набувало. Поетові боліли страждання кожної, як тоді казали, «маленької людини». Для нього «маленьких» не було. Турбували його проблеми майбутнього, можливість виродження людини, але він завжди вірив у людські сили («Кирпатий барометр»). Вірші Василя Симоненка завдяки гостроті своєї проблематики і зараз залишаються актуальними.
