Український поет, археолог і політичний діяч Олег Ольжич народився 21 липня 1907 року в м. Житомирі. Його батько − відомий український поет Олександр Олесь, мати − вчителька Віра Свадковська. Олег вже змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці; у три роки навчився читати; у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував; у неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою «Неолітична розписна кераміка Галичини», які могли забезпечити йому блискуче майбутнє вченого-археолога (яким, власне, він і став) і видатного українського поета. Але доля обрала його для іншого − для боротьби за свободу.
Шкільну освіту Олег Ольжич отримав у Пущі-Водиці під Києвом, куди переїхала сім’я у 1909 році. Під час військових негараздів у 1919 році батько Олега виїжджає в Будапешт як аташе з питань культури Української Народної Республіки.
До 16 років Олег Ольжич жив на Україні, був свідком великих і драматичних подій. Не раз він з хвилюванням згадував рідний Житомир і шкільне навчання в Пущі-Водиці під Києвом. Його мати, Віра Антонівна, говорила, що коли чоловік виїхав за кордон, вони з Олегом бідували. Син часто ходив у далекі села вимінювати за різні речі картоплю та борошно. Іноді в сніг і холод ніс на плечах важкий мішок, щоб прогодуватися під час післяреволюційної розрухи. Незважаючи на негаразди, він охоче й напружено вчився, був дуже здібним. Ще дитиною Олег Ольжич написав п’єску на три дії про козацькі часи і сам її обробив. П’ятнадцятирічним хлопчиком у 1923 році Олег вирушив з матір’ю до Берліна, де тоді перебував його батько, який служив повноважним представником УНР у Будапешті. Незабаром сім’я Ольжичів переїхала з Берліна до Праги.
У 1924 році, здавши успішно екзамени на атестат зрілості в середній школі, Олег Ольжич вступає на філософський факультет Карлового університету, де слухає лекції та бере участь у семінарах прославлених чеських учених. Згідно його автобіографії, яка знаходиться в архівах Карлового університету, головними предметами його навчання були доісторична археологія та історія мистецтва. Одночасно Олег, як і багато інших українських студентів Карлового університету, здобував освіту в Українському Вільному Університеті в Празі, дипломи якого визнавалися тоді не тільки в Радянській Україні, а й у всій Європі.
У 1929 році Олег Ольжич стає чинним членом Організації українських націоналістів (ОУН). Познайомившись в 1936 році з головою проводу Євгеном Коновальцем, без роздумів стає його соратником. Як керівник культурної реферантури ОУН, Олег ідеологічно і філософськи обґрунтував роль героїчної свідомості в національно-визвольній боротьбі за свободу і незалежність України.
Олег Ольжич стає одним з найбільш активних членів ОУН, згодом − заступником голови проводу. За дорученням цієї політичної організації він брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, очолюваної Августином Волошиним і знищеної 14-15 березня 1939 року угорськими фашистами у змові з Гітлером. Поет навіть потрапив до хортицької в’язниці. Складну і напружену атмосферу галицького революційного підпілля він увічнив у поемі «Городок 1932». Все, що відбувалося в міжвоєнний період на західноукраїнських землях і особливо в Галичині, відбивалося в його поезії.
Паралельно з творчою діяльністю Олег завзято займається улюбленою справою всього життя − археологією. У 1937 році в Лейпцігу виходить його наукова робота «Старша група розписної кераміки Галичини».
Вже відомим фахівцем Олег Ольжич їде в 1939 році в США і в Гарвардському університеті проводить заняття з американськими студентами, активно друкується в тамтешніх журналах. Організовує наукове життя діаспори, редагуючи «Збірник українського наукового інституту в Америці».
Друга збірка поета − «Вежі» 1940 року метафоричністю своєї назви визначає вершини духовності, яка породжує енергійне рішення і дію, закликає до героїзму. Поняття героїзму у Олега Ольжича включає не одну лише чесноту, а й потужний духовний заряд, здатний оновити та морально оздоровити світ покори і рабства. Збірник повністю присвячений революційній боротьбі за незалежність рідної країни.
Третя збірка «Підзамче» 1946 року була видана вже після його трагічної смерті. Олег ще встиг переглянути та підготувати її до друку, але з виданням не поспішав − був дуже вимогливий до себе і власної поезії.
Наприкінці тридцятих років у житті Олега Ольжича відбувається корінний перелом. Літературна і наукова діяльність відходить на другий план. Псевдонім «Ольжич» змінюється підпільною кличкою «Кардаш».
До початку війни Олег вже не археолог і не поет − він борець.
У 1940 році стався розкол ОУН. Активна діяльність ОУН призвела до масових арештів у Києві. Були заарештовані понад 200 активістів ОУН. Ольжич-Кардаш, що належав до фракції мельниківців, під час Другої світової війни очолював відділи ОУН на Правобережжі України, зокрема в Києві, був одним із засновників Української національної ради (5 листопада 1941 р.), якою керував економіст Микола Величківський.
У 1942 році Олег Ольжич разом з Оленою Телігою та Іваном Ірлявським приїжджає до Києва з патріотичною місією ОУН. У Києві він не тільки випускає газету «Наше слово», журнал «Литаври», а й керує підпільною боротьбою мельниківців проти окупантів. Один за одним гинуть товариші − Олена Теліга, Михайло Теліга, Іван Ірлявський. Їх розстріляли в Бабиному Яру. 95 % членів ОУН, які вирушили на схід похідними групами, були знищені.
Олег Ольжич належав до тих, хто свідомо дивився смерті в очі і не відступав. Наприкінці травня 1944 року у Львові його заарештувало гестапо та перевезло через Берлін в Заксенхаузен ‒ страшний концтабір, що поглинув понад 200 тисяч людей з усієї Європи.
У результаті страшних тортур, які застосовувало гестапо, він і помер 9 червня 1944 року. Коли звістка про смерть борця за волю України поширилася серед в’язнів, єпископ Владислав Гораль відслужив у своїй камері панахиду за упокій його душі, а в’язні різних національностей у своїх камерах-«одиночках» молилися − кожен на своїй мові − за загиблого.
Непохитну вірність ідеї, яка палала у нього все своє життя, він довів геройською смертю. Можна по-різному ставитися до творчості Олега Ольжича, але кожна чесна людина низько схилить голову над жертвою, яку приніс цей талановитий поет і вчений на вівтар своєї Батьківщини.
Творча спадщина Олега Ольжича кількісно невелика, але значима своїм духовним зарядом, вона характеризується великим діапазоном тем і сюжетів, починаючи від доісторичних часів і закінчуючи сучасністю. Феномен цієї людини, поета і вченого слід розглядати лише в сукупності, у тісному зв’язку життя і творчості з його трагічною смертю.
В Україну творча спадщина Олега Ольжича почала повертатись після 1991 року: віршами, публіцистикою, та науковими працями, спогадами про поета.
Сьогодні в Україні виходять книги з творами Олега Ольжича, поставлений біографічний фільм «Я камінь з Божої пращі», його ім’ям названо одну з київських вулиць.
Прикладом героїчної особистості і поета увійшов в історію української літератури Олег Ольжич. І зразком незламного борця за свободу свого народу ввійшов він в історію українського революційного руху.
Пропонуємо ознайомитися з літературою на дану тематику, яку ви можете отримати, звернувшись до Наукової бібліотеки:
- Ольжич, О. (Олег Кандиба). Незнаному Воякові : Заповідане живим / Ольжич. ‒ Київ : Фундацiя iм. О. Ольжича, 1994. ‒ 431 с.
- Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича. ‒ Київ : Вид-во iм. О. Телiги, 1994. ‒ 44 с.
- Олег Кандиба - О. Ольжич [Текст] : до 100 - річчя від дня народження / упоряд. А. Доценко. – Київ : СПД Кравчук В. К., 2007. ‒ 86 с. : фото.
- Поет, учений, борець : до 100-річчя від дня народження О. О. Ольжича // Знаменні дати : календар-2006. ‒ 2007. ‒ № 1. ‒ С. 142-145.
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
