Європейський день парків (The European Day of Parks, EDoP) був заснований у 1999 році європейською організацією, яка об'єднує природоохоронні території в 36 європейських країнах – Федерацією «Європарк» (EUROPARК Federation).
Дата святкування обрана не випадково: саме 24 травня 1999 року в Європі були створені перші Національні парки, яких сьогодні нараховують більше трьох сотень. Це були дев'ять Національних парків, заснованих у Швеції. Цю ідею в провідних європейських державах відразу ж сприйняли позитивно і свято стало щорічним.
Європейський день парків символізує міжнародну солідарність у справі охорони природних територій. Вони є однією з найбільших цінностей планети, які накопичили в собі культурну спадщину кількох століть, тому збереження таких природних зон вважається обов'язком людства.
Головна мета Європейського дня парків полягає в підвищенні значущості парків і заповідних територій, а також в розробці заходів по їх збереженню. Важливою складовою цього процесу організатори свята бачать міжнародну консолідацію в питаннях, що стосуються охорони природних територій Європи. Заходи присвячені цьому святу обов'язково проводять на заповідних територіях, а також в самих парках. Всі вони направлені на те, щоб в Європейський день парків, звернути увагу людей на природну красу, що оточує всіх нас.
Національний природний парк – територія, звичайно визначена у законі та у державній власності, що охороняється від більшості типів людської діяльності та забруднення. Національний парк є природоохоронною територією. На відміну від заповідників та природних резервів, де заборонена майже будь-яка діяльність людини, однією з цілей створення національних парків є відпочинок, тому вони дозволяють відвідування туристів та перебування на своїй території за певними умовами.
Перше зусилля захистити природну територію на державному рівні були здійснені в США. 30 червня 1864 року Президент США Авраам Лінкольн підписав Акт Конгресу, віддаючи долину Йосеміті і гай Маріпоса гігантських секвой (яка пізніше стала національним парком Йосеміті) штату Каліфорнія. Головна вимога полягала в тому, що штат повинен прийняти цей грант на певних умовах, а саме, підтримувати території для суспільного використання і відпочинку, та не передачі її третім особам.
У 1872 році, Єллоустоунський національний парк став першим у світі справжнім національним парком. Видатний американський письменник та журналіст Уоллес Стегнер писав, що національні парки – найкраща ідея американців – відхилення від королівських заповідників Старого Світу, які аристократи зберігали для себе – невід'ємно демократичні, відкриті для всіх, «вони відображають нас в найкращому світі, а не найгіршому».
Слідом за створенням національних парків в Єллоустоуні та Йосеміті, ідея була підхоплена й іншими країнами. У Австралії, Королівський Національний Парк був заснований на півдні від Сіднея в 1879 році. У Канаді Національний парк Банф (потім також відомий як Національний парк Скелястих Гір) став його першим канадським національним парком у 1885 році. Нова Зеландія створила свій перший національний парк в 1887 році. У Європі першим національним парком став Сарек, відкритий 24 травня 1909 року у Швеції. Зараз Європа має близько 300 національних парків. Це є доказом, що навіть на континенті з самою високою густотою населення і мережею доріг існує ще багато територій з незайманою природою.
Після Другої світової війни національні парки були засновані по всьому світу. Зараз в світі існує понад 2200 національних парків в 120 країнах і розмір їх дуже різний – від маленького Хамра в центральній Швеції площею 0,28 кв. км до великого національного парку «Північно-східна Гренландія» площею в 972000 кв. км.
За оцінками спеціалістів серед 20 найкращих Національних парків Європи є наступні: Плітвіцькі озера в Хорватії; Саксонська Швейцарія в Германії; Лох-Ломонд і Троссакс в Англії; Швейцарський Національний парк; Чінкве Терре в Італії; Оуланка в Фінляндії; Парк Тріглав у Словенії; Доломіти Беллуно в Словенії; Національний парк Піренеї в Франції; Ордеса-і-Монте-Пердідо в Франції; Морський парк Алонісос; Ватнайкюдль в Ісландії; Баварський Ліс в Германії; Сноудонія в Уельсі в Англії; Дурмітор у Чорногорії; Сарек у Швеції; Пік-Дістрікт в Англії; Високий Тауерн в Австрії; Парк Екрен у Франції; Гєреме (Каппадокія) в Турції.
Україна теж багата на цікаві і гарні місця. Серед найкращих національних дендропарків – «Софіївка» в Умані (Черкаська область) та «Олександрія» в Білій Церкві.
Своєю неповторною красою вражають парки: Межигір'я (Київська область), «Володимирська гірка», «Феофанія» та «Маріїнський» у Києві; «Високий замок» у Львові; «Алея Сакур» в Ужгороді; міські парки в Бучі та Тростянці, парки імені Островського в Коростені, імені Лазаря Глоби в Дніпропетровську, імені Т. Г. Шевченка в Харкові та інші.
Радіють очі і відпочиває душа відвідувачів ландшафтних парків в селі Буки та Печерського, що у Києві та інші.
Унікальні за своєю красою природні парки: «Синевир» (Закарпатська область), Шацький (Волинська область), Нижньодністровський (Одеська область), «Олешківські піски» (Херсонська область), «Дворічанський» (Харківська область) та інші. При великій різноманітності у всіх національних парків є одна спільна риса: їх мета захистити від небезпечних зовнішніх впливів унікально значимі природні регіони, які виділяються особливою красою чи екологією, але в той же час контролювати доступ на цю територію, щоб зберегти унікальний регіон для сьогоднішніх і майбутніх поколінь.
Подорожуйте та відкривайте для себе красивий захоплюючий світ українських і європейських парків!
Наукова бібліотека запрошує переглянути віртуальну подорож-огляд «Харківщина туристична: природоохоронні об’єкти та місця дивовижних краєвидів»
