«Бувають епохи, коли вирішальні битви
відбуваються на площині моралі, громадянської поведінки,
коли навіть елементарна людська гідність, опираючись
брутальному тискові, може стати важкою, бунтівничою,
революційною силою. До таких епох, на мою думку,
великою мірою належить і наша доба»
Іван Дзюба
Іван Дзюба відомий український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАНУ, міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України, співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України», головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» та ін.
Народився Іван Михайлович 26 липня 1931 року в с. Миколаївці Волноваського району Донецької області. У 1932 році родина, рятуючись від Голодомору, переїхала у сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, потім ‒ в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу № 1.
У 1953 році закінчив Донецький (тоді ‒ Сталінський) педагогічний інститут, а 1956 року ‒ аспірантуру Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України. Ще студентом виявив себе талановитим критиком, друкуючи у донецькій періодиці статті про художні твори сучасників. Його літературно-критична праця «За високу майстерність», надрукована в роки студентства у 1953 році на сторінках донецького альманаху «Донбас», засвідчила високий рівень аналітично-критичного розуму молодого філолога, його високий літературний хист, уміння.
З 1959 року член Спілки письменників України. Деякий час працював у Держлітвидаві (пізніше ‒ видавництво «Дніпро» ), завідував відділом критики в журналі «Вітчизна» . У 1963-1964 pp. кілька разів був звільнений з роботи як «неблагонадійний».
Його творчість багатоаспектна й багатогранна: від гострої публіцистики до глибинно-наукового пізнавання масштабних явищ культури. Академік Дзюба – автор більше чотирьохсот наукових досліджень, монографій, численних статей і розвідок. Праці Івана Михайловича присвячені актуальним проблемам вітчизняної історії та культури, широко відомі як в Україні, так і за її межами. Вони видані в перекладах російською, англійською, французькою, італійською та іншими мовами.
Сьогодні Іван Михайлович Дзюба широковідомий літературознавець, критик, публіцист, діяч культури, член НСПУ. У колі його дослідницьких інтересів ‒ сучасний літературний процес в Україні, творчість українських письменників минулого (Т. Шевченка, О. Кобилянської, Лесі Українки, О. Довженка та ін.), сучасний стан і розвиток української мови тощо. Іван Дзюба – автор книжок «Звичайна людина чи міщанин?» (1959), «Грані кристала» (1978), « На пульсі доби» (1981), «Стефан Зорян в історії вірменської літератури» (1984), «Автографи відродження» (1986), «Садріддін Айні» (1987), «У всякого своя доля» (1989), «Бо то не просто мова, звуки...» (1990), «Застукали сердешну волю» (1995), «Між культурою і політикою» (1998), «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1998, написано в 1965 р.). Іван Михайлович автор сценаріїв фільмів: «Василь Симоненко» (1988), «Українці. Надія» (1992). Співавтор сценаріїв стрічок «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992, 3 с., «Поет і княжна»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 7 с., «На цій окраденій землі»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 8 с., «Душа з призначенням прекрасним»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 9 с., «Доле моя, де ти?»), «Поет і княжна» (1999, у співавт.) та ін. Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Хрестоматія ‒ Критика, біографії, мемуари».
У листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994). Їздив на роботу в громадському транспорті, соромлячись користуватися службовим авто. Протягом 1999-2005 рр. очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. З 2001 року ‒ почесний доктор НаУКМА.
26 липня 2001 року указом Президента України Л. Д. Кучми Івану Дзюбі присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави ‒ за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності.
Іван Михайлович нагороджений:
- орденом Свободи (16 січня 2009) ‒ за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
- державною премією Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва (1991) за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?»;
- державною премією України в галузі науки і техніки 2017 року за роботу «Шевченківська енциклопедія» (у складі колективу); відзнакою Президента України ‒ ювілейна медаль «25 років незалежності України»;
- міжнародною літературною премією від 1996 року Фундації Івана Багряного;
- лауреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського та міжнародної премії фундації Антоновичів, за есе «У всякого своя доля».
Пропонуємо ознайомитися з літературою на дану тематику, яку ви можете отримати, звернувшись до Наукової бібліотеки:
- Дзюба, І. М. На трьох континентах [Текст] : у 3 кн. Кн. 1 / І. М. Дзюба. ‒ Київ : Кліо, 2013. ‒ 807 с.
- Загадка творчого бунту : до 75-річчя від дня народження І. М. Дзюби // Знаменні дати : календар-2006. ‒ 2006. ‒ № 1. ‒ С. 138-142. ‒ Библиогр. в конце ст.
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
