«Україна – моє життя, бо я кохаю серцем і душою свою любу Україну, і гірко мені дивитися на неї, що вона рік за роком утрачує усе своє рідне, що так серцю мило» М. Вольвачівна
Українська письменниця, поетеса, громадсько-культурна діячка Марія Степанівна Вольвач (псевдонім – Маруся Вольвачівна) народилася 29 (17) березня в селі Черемушна, розташованому за 15 кілометрів від центру повіту – містечка Валки Харківської губернії в родині сільського писаря з заможного козацького роду.
Коли дівчинці виповнилося сім років, помер батько. Брати дуже швидко змарнували батьківську спадщину, а Марії, як наймолодшій, та ще й дівчині, нічого з того багатства не дісталося. У 14-річному віці, без будь-яких засобів до існування і без освіти вирушила до Харкова з метою навчитися якомусь ремеслу чи здобути освіту. У Харкові вона познайомилася з невідомим паном, який наобіцяв дуже багато недосвідченій дівчині та вивіз її в Петербург, як свою покоївку.
Після піврічного перебування в Петербурзі, де весь цей час Марія наймитувала, вона повернулася в рідну Черемушну, до матері. З отриманням освіти дівчині не пощастило, тому що у її матері не було коштів, щоб платити за неї.
У 1856 році вона знову приїхала до Харкова, де навчилася на професію швачки і цим ремеслом заробляла собі на хліб. Наймитуючи, Марія Вольвач поступово, самотужки здобувала знання. Згодом почала подумки складати вірші і тримати їх у пам'яті, бо писати не вміла. Та все змінилось після її знайомства з українським істориком професором Дмитром Багалієм – вона навчилася в нього письма. Саме завдяки йому Марія Вольвач стала письменницею.
Не отримавши офіційно освіти, Маруся Вольвач вчилася грамоти самостійно, багато читала художньої літератури. Очевидно, ще в 1870-х роках, під впливом народної пісні і знайомства з художньою літературою, вона прийшла до літературної діяльності: пише вірші, оповідання, а пізніше навіть п'єси. У 1887 році Марія Вольвач дебютує в харківському альманасі «Складка». Потім вийшло гумористичне оповідання «Кажи жінці правду, та не всю» і «Казка про таємні слова». У 1893 році виходить перша збірка творів Марусі Вольвачівни – «Казка про таємні слова». У 1896 році, у Харкові, – збірка поезій та оповідань «Пісні і розмови Валківської селянки Марусі Вольвачівни».
У творах Марії Вольвач багато мотивів, образів, а також стилістичних засобів фольклорного характеру («Доля», «Зрада дівчині» та інші). Найцікавішими у творчості Марусі Вольвачівни дослідники називають драми про нещасливе кохання «Охайнулась, та пізно», «На великім шляху», «Є каяття, та нема вороття».
Маруся Вольвачівна підтримувала творчі зв'язки з такими харківськими культурними діячами як письменник Борис Грінченко, український філософ, професор Харківського університету Микола Сумцов, якому в 1902 році направила свій зошит із записами українських народних пісень.
У кінці 1890-х років часто бувала в навколишніх селах Харкова, де записувала народні пісні, читала селянам свої твори. У рідному селі Черемушні керувала таємним гуртком, куди входила інтелігенція сусідніх сіл (члени гуртка брали участь в селянському повстанні 1902 року).
У Харківському історичному архіві зберігаються рукописи поетеси: дві п'єси, збірка лірики, поема та інші твори. У своїх спогадах Марія Вольвач колись писала, що помре не своєю смертю – так їй нагадали. Але інформації про те, як і коли померла письменниця, досі немає. За припущенням дослідника її творчості – Івана Лисенка – померла письменниця між 1905 і 1910 роками. Могили Марусі Вольвач так і не було знайдено.
Наукова бібліотека пропонує переглянути вебліографічний огляд «Видатні і знамениті, відомі і маловідомі жінки в історії Харківщини та в житті нашого міста» (частина 1)
