«Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі ... Диво!» (П. Загребельний).
І справді диво з див – Софійський собор – виквіт душі народної, визначна пам'ятка історії та архітектури України, унікальний культурно-історичний пам'ятник Київської Русі, який чудово зберігся до наших днів і вважається одним із найстаріших християнських храмів, що збереглися на території України і Східної Європи.
Софійський собор почали споруджувати за Володимира Великого, а завершили в період розквіту Київської Русі за князювання Ярослава Мудрого. Назва собору походить від грецького слова «софія» – «мудрість». Збудований як головний митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадсько-політичним і культурним центром Київської держави. В соборі відбувалися церемонії «посадження» послів; біля собору збиралися київські віча, тут велося літописання, і була створена Ярославом Мудрим перша в Давній Русі бібліотека.
Сьогодні це національний заповідник, до складу якого входить декілька об'єктів: дзвіниця, будинок митрополита із закладеною аркою «Ворота Заборовського», Кирилівська церква, трапезна церква «Тепла Софія», келії, бурса, південні ворота. Створення заповідника Софія Київська відкрило нову сторінку в житті пам’яток, і в першу чергу – древнього Софійського собору. Виникли широкі можливості для досліджень і реставрації архітектури, настінних розписів.
Чи не найбільша загадка Софії – її вік. У літописах закладини собору Софія Київська датуються 1017 або 1037 роком. З приводу часу заснування знаменитого Софійського собору думки вчених розходяться. Датою заснування собору довгий час вважався 1037, так зазначено в «Повісті временних літ». Але істориками на основі багатьох незаперечних даних письмових джерел доведено, що будівництво собору почалося в 1011 році, а закінчилося в 1018 році.
Софія Київська була одним із головних храмів Київської Русі. Тут проводилися не тільки богослужіння, а й важливі, урочисті події у становленні української державності. На початку ХХ ст. на Софійському майдані проголошувались Універсали Центральної Ради Української держави 1917–1918 рр.; у 1991 р. Всеукраїнським народним віче підтримано Акт про державну незалежність України.
Софія зберігає найбільший у світі ансамбль унікальних мозаїк і фресок першої чверті ХІ ст. – 260 м кв. мозаїк та 3000 м кв. фресок. Особливу цінність становлять мозаїки, які прикрашають головні частини храму – центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані у суворому порядку, згідно з «небесною ієрархією». Усі мозаїки виконані на сяючому золотому тлі, їм притаманні вишуканий малюнок, багатство барв, яскравість і насиченість тонів. Усього мозаїчна палітра налічує 177 відтінків кольорів. Найголовніша мозаїка в інтер'єрі храму ‒ Богородиця Марія-Оранта. Вражають її грандіозні розміри: висота фігури досягає 6 метрів. Зображена Богоматір із молитовно піднятими руками. Не менш майстерно виконані зображення Бога та Ісуса Христа в центральному куполі собору.
У соборі зберігся великий цикл знаменитих світських фресок. На стінах центральної нави зображено парадний вихід сім'ї Володимира Великого – цей княжий груповий портрет символізує хрещення Русі. У сходових вежах, що ведуть на княжі хори, розміщено тріумфальний палацовий цикл фресок. Він розповідає про укладення династичного шлюбу князя Володимира і візантійської принцеси Анни наприкінці Х ст., який поклав початок хрещенню Русі.
Особливу цінність серед фресок Софійського собору становить груповий портрет родини Ярослава Мудрого. Композиція містилась на північній, західній і південній стінах головного нефа.
Досить довго собор використовувався як усипальниця київських князів. Цінною реліквією собору є мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, в якому покояться останки князя. Саркофаг вагою 6 т оздоблений пишним різьбленням.
Створення ансамблю кам'яних будинків на подвір'ї Софійського собору тісно пов'язане з історією України XVII–XVIII століть. В архітектурному обличчі цих ансамблів відобразилися національні особливості українського зодчества, для якого характерні тісний зв'язок з народним мистецтвом, з природою, прагнення до барвистості, ошатності.
Висока дзвіниця домінує над територією Софійського заповідника. Спорудження її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично – наявністю Софійської площі (нині площа Богдана Хмельницького). Дзвіниця була першою кам'яною спорудою, збудованою на подвір'ї Софійського монастиря після пожежі 1697 року. Її споруджено в 1699- 1706 роках. Софійська дзвіниця – яскравий взірець українського зодчества XVIII століття. Своєю святковою архітектурою вона виділяється серед навколишніх споруд і прикрашає загальний силует міста.
Будинок бурси (семінарії) розташований на північ від Софійського собору. Його зведено в 1763-1767 роках архітекторами М. Юрасовим і П. Лаповим. У 70-х роках нашого століття проведено реставрацію бурси, її фасади відновлено у формах XVIII століття. Будинок становить великий інтерес як зразок цивільного зодчества. Нині тут міститься Архів-музей літератури і мистецтва.
Братський корпус (колишні монастирські келії) розташований на північний захід від Софійського собору. Будинок споруджено в 50-і роки XVIII століття.
Братський корпус – цінна пам'ятка української цивільної архітектури. Стримані форми, дерев'яна галерея, яка нагадує твори народного зодчества, розташування будинку в глибині подвір'я надають своєрідності його загальному виглядові.
Митрополичий будинок, розташований навпроти головного входу в Софійський собор, являє собою один з видатних зразків української цивільної архітектури XVIII століття. Багаті архітектурні форми споруди, вміле застосування художнього декору на фасадах надають будинкові особливої 24 виразності і ставлять його в ряд найдосконаліших пам'яток українського зодчества XVIII століття.
Трапезна (Тепла, або Мала Софія) розташована навпроти південного фасаду собору. Це - одна з головних споруд Софійського монастирського ансамблю.
Трапезну збудовано в 1722-1730 роках. Її архітектурні форми характерні для трапезних XVIII століття, в яких були й обідній зал, і церква. Це визначило поєднання видовженого приміщення трапезної і високої церкви в східному кінці будинку.
Таким чином, трапезна нині – це барочна споруда з грушовидним куполом над вівтарною частиною, кухнею і сходовою баштою в південно-західному куті будинку. Своєрідний силует трапезної, виразність її архітектурних форм роблять будинок цінною пам'яткою української барочної архітектури.
Консисторія – будинок міститься в південно-західній частині території заповідника, праворуч виходу. Збудовано його в 1722-1730 роках. Спочатку будинок призначався для хлібні (пекарні) і був одноповерховим.
Південна в’їзна башта є південним в'їздом на територію колишнього монастиря з вулиці Володимирської. Цей в'їзд і башта виникли на початку XVIII століття, що, очевидно, пов'язано зі зміною планування міста. Наприкінці XVII століття тут була глуха дерев'яна огорожа.
З боку Стрілецького провулка зберігся первісний монастирський мур, збудований у 1745-1746 роках. Такий мур оточував увесь монастир у XVIII столітті, а в XIX - у міру забудови території житловими будинками – стару огорожу в багатьох місцях було зруйновано і споруджено нові цегляні стіни. До наших днів збереглися тільки окремі ділянки муру.
Пошана до джерел мудрості у Київській Русі була великою. Їх створювали, наче храми, а відкриваючи першу сторінку, хрестились, наче до ікони. На виготовлення однієї книги йшли місяці, а то й роки. Майстерно вимальовані буквиці створювали одночасно текст і картину. Поряд із літерами красувались ілюстрації-мініатюри, малювати які довіряли спеціально навченим художникам. «Ярослав же сен, як ото ми сказали, любив книги… У літо 6545 сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей. Велика бо користь буває людині од учення книжного». Так говориться у «Повісті временних літ». У тій же «Повісті» зафіксована єдина писемна згадка про існування Ярославової бібліотеки. Князь почав формувати її за 17 років до смерті. В основному це були священні, богослужбові книги та особливо цінні для науки – історичні хроніки. Вчені припускають, що загалом колекція могла налічувати до 1000 унікальних видань. Є підстави стверджувати, що бібліотека Софії Київської і книгописна майстерня заклали основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, а також бібліотек інших великих міст Київської Русі.
Софія Київська включена до реєстру пам'ятників всесвітнього значення ЮНЕСКО.
Пропонуємо ознайомитися з літературою на дану тематику, яка є в фонді Наукової бібліотеки:
- Повість врем'яних літ [Текст] : літопис (за Іпатським списком) / пер. с давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка. ‒ Київ : Рад. письменник, 1990. ‒ 558 с.
- Мозаїки та фрески Софії Київської [Текст] / авт.-уклад. І. Ф. Тоцка ; ред.: В. Ф. Шевченко, М. О. Прядка ; ред. англ. тексту О. К. Подшибіткіна. ‒ 2-е изд., вид. укр., рос., англ. мовами. ‒ Київ : Мистецтво, 1980. ‒ 58 с. : цв. ил.
- Низовский, А. Ю. Сто великих чудес Украины [Текст] / А. Ю. Низовский. ‒ Киев : Арий, 2007. ‒ 416 с. ‒ (100 великих).
- Вечерський, В. В. Українські монастирі [Текст] / В. В. Вечерський ; гол. ред. Н. І. Слюсаренко. ‒ Київ : Наш час, 2008. ‒ 399 с. : карты, iл., портр., рис. ‒ (Невідома Україна : серію засн. у 2006 р.).
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
