Антін Крушельницький – відомий український письменник, есеїст, науковець, літературний критик, журналіст, педагог, міністр освіти УНР, редактор шкільних хрестоматій з української літератури, громадський та політичний діяч кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. Він був представником славної родини Крушельницьких, історія якої є прикладом трагічної історії галицької інтелігенції ХХ століття.
Антін Крушельницький залишився символом української інтелігенції, при чому інтелігенції, яку сталінський режим знищував цілими родинами. Уся родина Крушельницьких виїхала на радянську Україну 1932 року і майже вся була знищена, за невеликими винятками – малолітніх дітей синів Антона Крушельницького, які залишилися живі і написали дуже цікаві книги про дитинство на радянській Україні, про сибірські роки, про роки таборів, заслань та переслідувань як ворогів народу.
Отже, ким був Антін Крушельницький? Прізвище його свідчить про те, що його предки походять з української шляхетної родини. Протопласт родини походить зі села Крушельниця на Самбірщині.
Народився Антін Крушельницький 4 серпня 1878 року, у місті Ланцуті (тепер це територія Польщі). Здобув хорошу освіту. Зокрема, вчився у Львівському університеті. Далі був викладачем, працював у гімназіях Львова, Відня, Коломиї, Рогатина, Бережан і Городенки. У Городенці був вісім років директором Української гімназії Товариства «Рідна школа».
За політичними поглядами Антін Крушельницький у роки своєї юності і початку трудової діяльності належав до радикальної партії, яка називалася русько-українська радикальна партія.
З 1901 року Антін Крушельницький почав співпрацювати з різними виданнями, зокрема, з газетою «Буковина», журналом «Літературно-науковий вісник» і був одним із редакторів журналу «Прапор» (від 1907 до 1912 року), це був орган українських вчителів Галичини.
У роки визвольної боротьби Антін Крушельницький з огляду на те, що він користувався великим авторитетом серед учителів і населення, мав великий досвід педагогічної роботи.
Після поразки визвольних змагань він емігрував до Відня і заснував видавництво «Чайка». Потім він очолював педагогічну місію Міністерства освіти УНР і працював редактором та видавцем журналу «Нові шляхи».
Попри це, у липні 1932 року він виїхав до Харкова, до столиці радянської України, де його оселили разом з іншими галичанами в будинку, який називався «Слово». Тут жили відомі і письменники: Іван Багряний, Микола Бажан, Остап Вишня, Василь Вражливий, Лейб Квітко, Арон Копштейн, Лесь Курбас, Аркадій Любченко, Валер'ян Підмогильний, Михайль Семенко, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Трублаїні, Наталя Ужвій, Микола Хвильовий і багато інших. Це був дім української інтелігенції. Нині він весь обвішаний меморіальними таблицями про людей, яких знищили у 30-ті роки.
6 листопада 1934 був заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».
Справу А. В. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заслання відбував у Соловецькій тюрмі. Рішенням «трійки» УНКВД Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Був страчений 3 листопада 1937 в карельському урочищі Сандармох.
Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.
Із секретної записки тюремного управління НКВД від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».
Він був дуже популярним і як поет, і як письменник, і як есеїст, писав гострі рецензії, критичні огляди, науково-популярні статті тощо, тобто був людиною дуже активною, дуже плідною, багато працював у різних галузях.
Перша збірка оповідань Антіна Крушельницького «Пролетарі» вийшла у 1899 році. Як письменник, Антін Владиславович виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. Як літератор, крім збірки оповідань «Пролетарі», виступив з повістю «Буденний хліб» (1900), романом «Рубають ліс» (1914), у яких відобразив життя галицького суспільства між 19-20 століть. У ряді п’єс: «Артистка» (1901), «Філістер», «Тривога», «Герої» (усі – 1902), «Чоловік честі» (1903), «Зяті» (1905), «Орли» (1907) він порушував злободенні соціальні теми. У повістях «Надаремне» (1921), «Дужим помахом крил» (1932) звернувся до тем Першої світової війни й українських визвольних змагань 1917-1920 рр. Створив ряд літературно-критичних розвідок − «Іван Франко» (1909), «Нариси з сучасної української літератури» (1910) тощо.
Антін Крушельницький належав до тих, хто був чесним перед своїм народом помислами та діяннями, хто прагнув «волі особи, можливості говорити про болі душі, не оглядаючись поза себе…».
