«Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запоріжжя, в яке він був по-юнацькому закоханий» М. Т. Рильський
Ім’я Дмитра Івановича Яворницького горить найяскравішою зіркою в сузір’ї дослідників історії українського козацтва, а його публікації джерел до історії запорозьких козаків неоціненні для вивчення значного історичного періоду існування українського народу, його боротьби за свою свободу і державність. Величезні заслуги вченого і в розвитку музейної справи.
Дмитро Іванович Яворницький народився 6 листопада 1855 року в с. Сонцівка (нині с. Борисівка Харківський району Харківська область) на Слобожанщині. Родина була бідна, хоча коріння мало шляхетне. З твору Миколи Гоголя «Тарас Бульба», прочитаного батьком, 6-річний Дмитро вперше почув про козаків, «став жити і марити ними».
Початкову освіту здобув у Харківському повітовому училищі, згодом навчався у Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. За роки навчання в університеті у Дмитра Яворницького склалися надзвичайно приязні стосунки з проукраїнськими викладачами Олександром Потебнею і Миколою Сумцовим, під впливом яких відбувалося становлення Яворницького як науковця. Олександр Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу.
Після закінчення університету в 1881 р. Дмитро Яворницький залишається на кафедрі російської історії позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Одночасно він викладає історію у різних середніх навчальних закладах Харкова. Навесні 1885 р. прочитав серію публічних лекцій про запорозьке козацтво, за що зазнав утисків і звинувачень з боку місцевої влади, котра доклала зусиль, аби молодого українського історика було позбавлено стипендії, відтак звільнено з університету. Протягом 1885-1881 років Дмитро Яворницький працював викладачем історії у кількох навчальних закладах Санкт-Петербурга, зокрема в Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат, Другому кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Стоюніної. Окрім викладацької діяльності, Дмитро Іванович Яворницький займається активною науково-пошуковою діяльністю в архівах Петербургу, досліджуючи джерела з історії козаччини. Кожного літа він виїздив у археологічні експедиції до місць, пов’язаних із запорозькою минувшиною, зокрема в 1887 р. він разом зі своїм колегою Володимиром Тарновським здійснив подорож дніпровськими порогами, збираючи матеріали до своїх наукових студій.
У 1892 р. вийшов друком перший том фундаментальної праці Дмитра Яворницького «История запорожских казаков». Два наступних томи були опубліковані в 1895 і 1897 рр. Це видання стало підсумком багаторічної, кропіткої дослідницької роботи вченого, розпочатої ще в студентські роки.
У 1896 р. Дмитро Яворницький влаштувався працювати приват-доцентом у Московському університеті на кафедрі російської історії. Читав лекції про історію та звичаї запорозького козацтва: «Мнения о происхождении казачества», «Значение малорусского казачества», «Значение степняков в исторической жизни русского народа» та ін. 29 квітня 1901 р. в Казанському університеті відбувся публічний захист магістерської дисертації Дмитра Яворницького, в основу якої автор поклав перероблений і перевиданий у Москві перший том «Истории запорожских казаков». Наукова діяльність Дмитра Івановича і його здобутки у висвітленні історії запорозького козацтва високо цінувалися найавторитетнішими російськими істориками. У 1886 р. його було обрано дійсним членом Російського археологічного товариства в Петербурзі, а в 1906 р. – Московського археологічного товариства, членом-кореспондентом якого він був з 1885 р.
У 1902 р. Дмитра Яворницького, вже знаного дослідника запорозької старовини, запросили очолити Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля. Під його керівництвом, музей обзавівся багатьма новими цінними експонатами, до його фондів увійшло чимало археологічних знахідок, історичних документів, стародруків, картографічних матеріалів, завдяки чому він перетворився на один з провідних музеїв України. Катеринослав (нині м. Дніпро) став місцем проживання і роботи Дмитра Яворницького на всі наступні роки. Любов і повага до цього козацького краю знайшла своє втілення в наукових розвідках, присвячених історії Катеринослава.
У 1910 р. Дмитро Яворницький здійснив подорож до Туреччини, Греції та Єгипту. Під час відвідин Стамбулу вчений отримав можливість оглянути пам’ятні місця, пов’язані з українською історією.
Після революції 1918 р. Дмитра Яворницького обрали професором Катеринославського університету, де протягом 1924-1929 рр. він очолював створену ним кафедру українознавства. Проте головною турботою дослідника й надалі залишався його музей. Наукова громадськість, високо оцінюючи внесок Дмитра Яворницького у розвиток історичної науки в Україні, обрала його вченим-кореспондентом (1924), а згодом і академіком (1929) ВУАН. Разом з тим, радянська влада не надто прихильно ставилася до Дмитра Яворницького, закидаючи йому «буржуазний націоналізм» та співпрацю з контрреволюційними організаціями. У 1934 р. Дмитра Івановича Яворницького звільнили з музею, відтак до кінця свого життя він лишався безробітним.
5 серпня 1940 р., на 85-му році життя його не стало. Поховали, як і заповідав Дмитро Яворницький, під мелодію гопака, але не як заповідав ‒ біля улюбленого свого дітища – музею, а на місцевому кладовищі. Заповіт вченого був виконаний лише у 1961 р., коли було зроблено перепоховання, ініційоване небайдужою громадськістю, яка вмовила владу не дати зникнути могилі «Козацького Батька», оскільки кладовище, де було поховано Дмитра Івановича розрівнювалось під парк.
Дмитро Іванович Яворницький належить до тих самобутніх талантів, які, пройшовши тяжкий шлях сумнівів і поневірянь, зазнавши утисків і переслідувань, принесли на вівтар власної долі самовіддану працю і любов до свого народу. Він залишив після себе спадщину, яка без сумнівів входить до ряду найкращих надбань української і світової культури.
Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про увічнення пам'яті академіка Д. І. Яворницького» від 11 жовтня 1940 р. його ім'я було надане Дніпропетровському історичному музею. 18 липня 1946 р. Дніпропетровський виконком обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення про відкриття філіалу історичного музею в будинку академіка Дмитра Яворницького (м. Дніпро, майдан Т. Шевченка, 5). Проте лише під час «відлиги», 18 липня 1964 р. було відкрито меморіальну кімнату-музей і встановлено меморіальну дошку.
У 1995 р., з нагоди 140-річчя від дня народження академіка Дмитра Яворницького, у Дніпрі, біля історичного музею, відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському діячеві (скульптор ‒ В. Наконечний, архітектор ‒ В. Мірошниченко), який був споруджений на народні кошти.
У 1991 році Національна спілка краєзнавців України заснувала Премію імені Дмитра Яворницького.
У листопаді 1998 року в селі Борисівка споруджено пам'ятник Д. І. Яворницькому ( автори ‒ Наталя та Олексій Фоменко).
Також у кількох населених пунктах України існують вулиці, названі на честь Дмитра Яворницького, а у Дніпрі ім'я видатного дослідника носить центральний проспект.
2005 року НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету на честь Дмитра Яворницького номіналом 2 гривні.
Пропонуємо ознайомитися з творами Дмитра Яворницького, які є в фондах Наукової бібліотеки:
- Яворницький, Д. І. За чужий гріх [Текст] : роман / Д. І. Яворницький. ‒ Харків : Пpапоp, 1993. ‒ 351 с.
- Яворницький, Д. І. Історія запорізьких козаків [Текст] : у 3-х т. Т. 1. / Д. І. Яворницький ; пер. з рос. І. Сварник. ‒ Львiв : Свiт, 1990. ‒ 390 с.
- Яворницький, Д. І. Історія запорізьких козаків [Текст] : у 3-х т. Т. 2. / Д. І. Яворницький ; пер. з рос. І. Сварник. ‒ Львiв : Свiт, 1991. ‒ 390 с.
- Яворницький, Д. І. Історія запорозьких козаків [Текст] : у 3 т. Т. 3 / Д. І. Яворницький ; Ін-т історії України акад. наук Укpаїни. ‒ Київ : Наук. думка, 1993. ‒ 560 с.
- Яворницький, Д. І. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний [Текст] / Д. І. Яворницький ; пер. с рос. В. Л. Чуйка. ‒ Днiпpопетpовськ : Сiч, 1991. ‒ 70 с.
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
