У плеяді видатних українських письменників і діячів культури окремо стоїть ім'я Івана Кочерги – найяскравішої непересічної творчої особистості, чий талант збагатив золотий фонд української літератури і драматургії такими шедеврами, як «Алмазне жорно», «Марко в пеклі», «Свіччине весілля», «Майстри часу», «Ярослав Мудрий» і ін.
Український драматург, публіцист, театральний та літературний критик Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівка на Чернігівщині.
У 1899 році Іван закінчує гімназію, їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 році повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті.
З 1904 р. на шпальтах чернігівських газет почали з'являтися театральні рецензії, підписані криптонімом «И.А.К.». Іван Антонович писав майже про всіх популярних драматургів того часу: Івана Карпенка-Карого і Максима Горького, Олександра Дюма й Олександра Островського та ін. У своїх статтях високо підносив талант Марії Заньковецької.
Найбільшим дарунком долі була його фантазія, чарівна сила уяви, спроможна створювати з натяків, нюансів, деталей картини життя людського. Справжнє життя І. А. Кочерги було не в рутинній праці юриста, а в світі середньовічної романтичної легенди, казки, вигадки.
Першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала) написав у 1910 році. Дії романтичної п'єси-казки якої розгортається в Німеччині XV ст. Ця п’єса дає уявлення про літературні смаки і симпатії молодого митця: Йоган Гете, Генріх Гейне, Ернст Гофман, Альфред Мюссе, Емон Ростан... Він сприймає у них поєднання дійсності і казки, життєвих подій і фантастичних явищ, їх погляди на людське життя й на суспільну вагу мистецтва.
Нова п'єса ‒ «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.
У 1914 році Іван Кочерга переїхав у Житомир.
У 1920-1930 рр. народжується серія «кооперативних» п'єс, які пишуться на замовлення. Та течія нового життя не могла знищити ту казкову країну Фантазії, в якій жив художник. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку.
З 1923 р. Кочерга починає писати українською мовою. У 1925 році він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю», 1927 р. ‒ пише нову п'єсу «Алмазне жорно». В цей період Іван Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом ‒ у «Радянську Волинь». Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток.
Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано.
У 1929 році в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 року він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери ‒ це чи не більше, ніж за всі 1922 ‒ 1928 pp.
Іван Кочерга пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933).
У 1930 р. з'являється перлина – «Свіччине весілля» – гармонія думок і почуттів, довершена простота форм, драматург залишився вірним основному пафосові своєї творчості – шуканню краси. Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935 році у Запоріжжі й тільки після цього почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів.
П'єса «Майстри часу» на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.
У 1934 році Іван Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.
З початку Другої світової війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали досягненнями автора.
Дещо пізніше написані твори «Чаша» (1942); «Досить простягти руку» (1946).
Повернувшись у 1944 році до Києва, Іван Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція ‒ 1946), стала окрасою української літератури. Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагічного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням і в українській літературі. За мотивами поеми «Ярослав Мудрий» створено однойменні опери композиторами Георгієм Майбородою та Юлієм Мейтусом (1973).
У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).
Завдяки творам Кочерги, написаним і згодом поставленим на рідній мові, що на початку 20-го століття було вкрай рідкісним явищем в умовах повальної русифікації, мільйони українців усвідомили, що вони не є «придатками» російського народу, як пропагувалося спочатку царською, а пізніше і радянською Росією.
Класик української драматургії відстоював українську мову як мову вільного і незалежного народу, він не боявся ні в творчості, ні в житті висловлюватися сміливо з найпринциповіших національних питань, при цьому в побуті залишаючись людиною скромною і навіть сором'язливою. Творчість його називали і називають не інакше, як надбанням української літератури.
До одного з дня народження, а саме, 100-річного ювілею ім'я Івана Кочерги було внесене до календаря ЮНЕСКО зі вшанування діячів світової культури (1981). Його ім'я присвоєно Житомирському українському музично-драматичному театру та одній з вулиць міста Чернігова. На будинку колишньої гімназії в Чернігові де він навчався встановлено меморіальну дошку.
Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952 року, залишивши спадщину, яка є живою часткою сучасної української культури.
Ніщо творче не зникає безслідно, і кращі п'єси Івана Кочерги, як цеглинки, покладені ним у стіни храму українського літератури та мистецтва, спроможні витримати значний тиск часу і обставин.
Наукова бібліотека запрошує ознайомитися з творами Івана Кочерги, які є у фондах книгозбірні:
- Кочерга, І. А. Драматичні твори [Текст] / І. А. Кочерга ; упоряд.: В. С. Брюховецький, М. М. Острик. ‒ Київ : Наук. думка, 1989. ‒ 736 с. : портр.
- Кочерга, І. А. Свіччине весілля [Текст] : драма / І. А. Кочерга ; авт. передмови І. А. Кочерга. ‒ Київ : Дніпро, 1971. ‒ 199 с. : iл.
Для пошуку інших видань радимо скористатися Електронним каталогом Наукової бібліотеки
