У 1994 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила відзначати щорічно 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу (англ. International Day of the World's Indigenous). Саме в цей день у 1982 році вперше зібралася Робоча група з питань корінних народів. Це було зроблено для того, щоб світова громадськість пам'ятала про необхідність проявляти турботу і солідарність з представниками корінного населення.
Корінні народи – народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання, колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів. Суттєвою характеристикою корінних народів є також і те, що вони, незалежно від правового стану, зберігають деякі або всі свої соціальні, економічні, культурні і політичні інститути. Обов'язковою ознакою приналежності до корінних народів є самоусвідомлення самих народів як корінних на цій території.
За підрахунками ООН, сьогодні у 70 країнах світу проживає близько 370 мільйонів представників корінних народів, які спілкуються на понад 5 тисячах своїх етнічних мов і котрі дотримуються своїх культурних традицій.
У квітні 2000 року Комісія з прав людини ухвалила резолюцію про заснування Постійного форуму ООН з питань корінних народів. Це рішення було затверджене Економічною і Соціальною Радою 28 липня 2000 року. Завданням Постійного форуму є обговорення питань соціально-економічного розвитку корінних народів світу.
2007 року Генеральна асамблея ООН прийняла декларацію про права корінних народів. Декларацію, яку готували 22 роки, підтримали 143 держави з 192. США, Канада, Нова Зеландія й Австралія проголосували проти цього документа, Росія й ще десять країн утрималися. Декларація проголошує право корінних народів на самовизначення, землю й природні ресурси. «Корінні народи при здійсненні їхнього права на самовизначення мають право на автономію або самоврядування в питаннях, що належать до їхніх внутрішніх і місцевих справ, а також шляхів і засобів фінансування їхніх автономних функцій», – йдеться в Декларації.
В Україні, корінними народами (що не мають власної держави), вважаються кримські татари, караїми, кримчаки, котрі походять з території Криму і також гагаузи з Одеської області. Решта національних меншин України є діаспорою народів, котрі мають свої етнічні батьківщини чи національні утворення за межами України.
Ухваленням 1990 року Декларації про державний суверенітет, Акту про незалежність (1991), Декларації прав національностей (1991), Закону про національні меншини (1992) Україна проголосила курс на розбудову такої держави, що забезпечує рівність і право на вільний розвиток усіх її громадян незалежно від їхнього етнічного походження, віросповідання, мовних та культурних традицій і особливостей.
Прийняття Верховною Радою Основного Закону – Конституції України (1996) – стало новим важливим етапом у розбудові української державності. Важливим є й те, що до тексту Основного Закону України вперше було введено термін «корінні народи». Тим самим держава і суспільство взяли на себе відповідальність не лише за відродження та вільний розвиток титульної нації, але й за збереження та створення належних умов для відновлення та розвитку національно-культурного життя інших етнічних, мовних, релігійних груп, які проживають в Україні.
При Міністерстві юстиції України восени 1996 року було створено робочу групу для опрацювання проєктів законодавчих актів України щодо корінних народів. Один із розроблених цією робочою групою документів – проєкт Концепції державної політики України щодо корінних народів. На думку її розробників, ухвалення Концепції стимулюватиме дальшу законотворчу діяльність у галузі національного та міжнародного права.
Цього дня в усьому світі проводять безліч заходів, мета яких – розповісти про розмаїття та багатство культур корінних народів і особливий внесок в світову скарбницю культурного надбання.
